Глава 11

Коли довго живеш в великому місті, забуваєш, якою розкішною буває ніч з розсипом зірок і тихим звуком хвиль! Я й не очікувала, що отримаю стільки задоволення від катання на яхті і подальшої прогулянки. Дівчата зі сміхом віддали мене в надійні руки  нового приятеля і ми ще з півгодини гуляли вздовж моря, поки я не відчула, що очі вже починають злипатися. На годиннику була майже перша і я запропонувала викликати таксі. 

– Все було чудово, дякую! Якщо опинимося ще поблизу…

– Саманто, – Ріко раптом впіймав мене за руку. – Може перейдемо на ти? 

– Добре, якщо ти так хочеш. На “ти” з капітаном яхти – це вже привілея! 

– Припини! Це мені пощастило, новоспечена власниця палацу біля моря…

Ми посміялися і я вирішили, що він досить дотепний та має гарне почуття гумору. Але дечого я не передбачала – того, що Ріко буде аж надто джентльменом. Відпускати мене саму, навіть на таксі він категорично не хотів.

– Я буду спокійно спати лише знаючи, що ти дісталася додому, – Ріко побачив вогники таксі і рішуче взяв мене за лікоть. – Це ж була моя ініціатива, катати вас з подружками до ночі. 

Він більше нічого не питав, просто пішов до автівки та відчинив дверцята. Дуже галантно, але я все одно була б рада розбігтися просто тут – на набережній. Поки ми їхали, розмовляти не хотілося. Мені раптом спало на думку, що я сама ще не була в домі дядька і це був дуже хвилюючий момент, який я точно не хотіла ділити з випадковим знайомим! Як і розмовляти по дорозі. Мені влаштовувала мовчанка і краєвид за вікном, але не мого супутника. 

– А як називається твій котедж? – раптом спитав Ріко. – Це ж традиція, давати дому назву, чи я помиляюся?

–Що? А, ти про це… Нічого дуже романтичного, вілла Пеликана.

– Правда?! 

– Саме! Це друге ім’я мого дядька, про таку традицію ти ж теж повинен був чути? Наприклад, Ліза завжди була Вогником через її руде волосся і їй ще пощастило, бо у нас в містечку є Ніс у вині і Годинник.

– Не може бути! А ти мабуть якась екзотична квітка? – Ріко розсміявся, але відповісти я не встигла, бо водій якраз пригальмував і зупинився. 

Ліхтар над котеджем вихопив білі стіни, широку веранду і посаджені вздовж огорожі дерева. Все дійсно виглядало дорого і незвично, і поки я роздивлялася своє нове житло, Ріко вийшов з машини і відчинив дверцята.

– Прошу, королево! –він подав мені руку і нахилився до водія. – Почекайте, я проведу даму. 

– Ріко, це зайве! Все було чудово, але тут мене точно ніхто не вкраде.

– Точно? – він дивився не на мене, а розглядав будинок. Досить зацікавлено. – Я не впенений, бо ще ніколи не проводжав новоспечену спадкоємицю. Може там хтось ховається? 

Несподівано красунчик обхопив мене за талію та притягнув до себе – впевнено, наче я дала зелене світло на поцілунок. Все сталося так неочікувано, що я на мить розгубилася. Таке завершення прогулянки точно не входили в програму, та й поспішати зав’язувати нові стосунки я не збиралась.

– Ріко, я тобі вдячна, але знаєш… – я впералася йому в груди. – Не зараз! 

– Чому? Така чудова ніч, поцілунок на порозі палацу королеви. Це було б незабутньо, чи в тебе тут є особиста охорона? 

– Є, – голос долинув з-за спини і наші обійми миттєво розтислися. – І охорона є, і камера на воротах. Підеш сам, чи тобі допомогти?!

Можна було не повертати голови. Я легко уявляла, як виглядає розлючений Трой і яке він повинен справити враження. Цікавило лише одне: мій колишній сидів біля воріт весь цей час? Вночі? 

– Не зрозумів, – Ріко відпустив мене і засунув руки в кишені свого білосніжного костюма. – В чому проблема?

– В тому що королеву не можна мацати брудними руками. Вона ж ясно дала зрозуміти, що тобі краще піти, чи ти тупий? 

– Трой, припини! – я спробувала втрутитись, але він схопив мене як ляльку і відвів до себе за спину. Я навіть не бачила за цією грудою м’язів, що там відбувається.

– Повторити? – мій колишній зробив крок вперед і я вчепилася йому в сорочку, щоб хоч трохи пригальмувати. – Побачу тут ще хоч раз, дуже пошкодуєш!

Ну просто фантастика! Тепер ясно, чому Мей побоювалася запрошувати Троя на весілля. Друга бійка за день! Ще один шанс отримати виклик в поліцію, коли у нас попереду інші важливі справи!

В мене аж дихання перехопило. На щастя Ріко виявився недостатньо хоробрим, а може згадав, що завтра на нього чекають прогулянки з іншими місцевими королевами. Я почула кроки, а потім звук автівки, яка від’їжджає і кам’яний голем переді мною посунувся в сторону.

– Що це було?! – я накинулась на Троя. – Спиш і бачиш, як потрапити в поліцію? В тебе весь час чешуться руки чи ти не навчився якось інакше розмовляти з людьми? 

– Це ти мене питаєш?! 

– Тебе, кого ще? – з мене аж іскри сипались. – Навіщо ти поліз в бійку, хочеш ночувати у відділку? І взагалі, хто тобі дав право втручатись в моє життя? Я повнолітня, можу зустрічатися з чоловіками й повертатись до себе додому хоч вранці! Чи Пелікан дав тобі особисте доручення – заважати мені відпочивати з друзями? 

– Цей павлін – твій друг? Комусь іншому розкажи, я бачив, як він до тебе чіплявся. 

– Я сама можу відшити хлопця! Чи ти сумніваєшся? – розлютилася я остаточно. 

– Щось не дуже я це помітив.

– Тоді спробую довести, потренуюсь на тобі. Не наближайся до мене, Трой Кіліан! І взагалі, якщо тобі так подобається дихати вночі свіжим повітрям – дихай і далі! Я хочу залишитися в домі сама, бо інакше не впевнена, що не приб’ю тебе власними руками! 

Я розвернулася й покрокувала до воріт. І мені було байдуже де саме буде спати Трой – хоч під кущем у дворі дядька, головне не в одним стінах зі мною.