Глава 10

Я сказала, що ми беремо яхту в оренду на годину. Точніше, заплатила саме за невеличку прогулянку, бо ввечері бажаючих покататися буде хоч греблю гати! Ріко залюбки погодився і дівчата ледь не пищали від захвату, а тому на годинник ніхто з нас не дивився. 

Ще б пак! Мей була зайнята тим, що шукала найкращий ракурс для фото. Такий, щоб сонце не било в очі, щоб в кадр потрапляла палуба “Ромео”, а на задньому фоні було не просто море, а гарний пейзаж. Ліза годувала чайок, а мені складав компанію капітан.

– Леді, пригощайтесь! – поки ми тицяли по екрану старенького телефону і сперечались щодо майбутніх світлин, Ріко викотив столик з напоями. 

– Ухти! Нічого собі сервіс! – у Лізи очі загорілися. – Що це таке?

– “Блакитні Кариби”, – повідомив наш капітан. – Входить в програму прогулянки яхтою. Створює настрій!

При цьому він чомусь дивився не на Лізу, а на мене, але я не ризикнула приєднатися до дівчат. Щиро дякую! Вистачить з мене вчорашньої “Океанічної води”, після якої здається, що голова зараз просто лусне. 

– А можна мені сік? 

Я вдала, що не бачу, як на мене дивляться подруги. Мей навіть похлинулась і Ліза постукала її по спині. Очі у неї були великі, як блюдця. 

– Сем, ти чого? Тобі ж вже давно вісімнадцять! Ти у нас багата спакоємиця, звикай до розкішного життя! 

Ріко запитувально підняв брову. 

– Думаєте я вигадую? – хвалькувато заявила наша руданка. – Нічого подібного! Все чиста правда, наша красуня Сем приїхала до Порто Віго, бо отримала спадок. У неї тепер власний котедж і бознаскільки грошей на рахунку! Сподіваюсь що так, люба, – подружка підійшла і міцно мене обійняла. – Ти ж не будеш знімати з кредитки, щоб заплатити за наш круїз? 

– Не мели дурниць, звичайно ні! 

– В такому разі, спеціально для новоспечених спадкоємиць сік є. Зараз організуємо, – посмішка Ріко стала ширшою.

– А вітрила? Чи вони мачта просто для краси? 

“Кариби” вже вдарили Мей в голову і вона показала кудись вгору. 

– Теж є, – Ріко підійшов ближче. – Правда прогулянку під вітрилами ми окремо плануємо, але чому не зробити виняток?

Палубу заповнив щасливий вереск,  а я почала піздорювати, що Ріко не просто так такий гостинний. Його погляди були занадто красномовними, хоча я не давала для цього жодного приводу. Можливо, треба було зупинити дівчат і втрутитись, але Мей виглядала такою щасливою! І я точно знала, що майбутній чоловік навряд чи колись буде катати її під вітрилами. 

–Хочете порулити? – Ріко покликав мене, поки дівчата влаштували фотосесію в стилі “Титаніка” на носі “Ромео”. Ми вже відпливли далеко від берега і сонце почало хилитися до води. – Покладіть сюди руку. Відчуваєте? Тепер трохи лівіше, обійдемо цей острівець. 

Я була в захваті. Яхта слухалась і повільно, але впевнено повертала за командою. Єдине, що відволікало – долоня Ріко, яка наче ненавмисно притримувала мене за талію, або страхувала. 

– Може нам вже час повертатись? – я нарешті оговталась. – Скоро зовсім темніє, а ще добиратися додому. 

– Ой, припини! – Ліза якраз повернулася і взяла зі столика ще один келих. – Тобі два кроки до своєї віли, а ми можемо і пішки дійти. Або Мей зателефонує Вітару і він приїде на своєму дирчику.

– Я б попросила! – обурено відповіла наша наречена. – Як їздити в місто, то ти не казала, що це дрова на колесах! 

– Все, мовчу! 

Між дівчатами знову спалахнула суперечка, а я потихеньку звільнилася від обіймів капітана. 

– Нам правда треба повертатися. І до речі, ми плаваємо далеко не годину, скільки я винна? 

– Ніскільки. Вважатимемо, що це був тест-драйв! – тихо промовив Ріко. – На сьогодні “Ромео” вистачить. Дозволите провести вам додому? 

Я подивилась в темні очі нового знайомого. Щось вони дуже небезпечно поблискували, але я не знала, як відмовити. Адже Ріко дійсно зробив нам шикарний подарунок і до всього я була вільною від стосунків… Ну майже. Троя я старалася не згадувати, бо він сам заявив, що більше любить Зелений риф.