Глава 9

Ноги просто гуділи, плечі обгоріли на сонці, але дівчата і чути не хотіли про те, щоб мене відпустити. Вечірку з приводу весілля планували тільки на завтра, а гуляти почали вже зараз, тому що вихідний у Порто Віго – не те саме, що вікенд в мегаполісі. Тут люди наче були зліплені з іншого тіста.   

Ми з дівчатами не розлучалися вже кілька годин і зараз нас занесло до набережної.

– Дивіться, хтось новенький! – Мей показала в бік невеликої яхти. – Цікаво, кого принесло цього разу? Мабуть якісь коханці, сподіваються, що їх тут ніхто не застукає! 

Ліза пирснула та впустила половину морозива на асфальт. 

– Мей! – я розвела руками. – Ну ти даєш! Якщо в тебе така яхта, можна спокійно влаштувати собі рандеву будь-де. Навіть до берега приставати не обов’язково!  

– Одразу видно, ти відстала від життя, – втрутилась Ліза, зупинилась і пошукала з сумочці серветки. – У нас тут готель з рестораном люкс і часто бувають такі гості, Стівен наприклад. По пляжах не тягається, бо вважає, що він “з вищої ліги”. Привозить з собою дівчат, знімають номер в готелі… ну, ти зрозуміла

Мене наче облили холодної водою, а дівчата перезирнулись між собою. 

– Знову Стівен? Ти жартуєш? На ньому що світ клином зійшовся? 

Ліза у відповідь продовжила самим буденним тоном:  

– Уяви собі! Не знаю, який там у його батька власний хмарочос, але розважатись він припливає сюди. Може шифрується, або по старій пам’яті.

–Я думала він давно за кордоном, наче весь час повторював, що буде навчатися десь в Європі, а не в нашому захолусті. 

– Слухай більше, – відмахнулася Мей. – Ти ж поїхала і не бачила, що тут було, він геть злетів з котушок! До речі, Пелікану теж дісталося.

– Мей… – Ліза прервала подругу та попереджувально на неї подивилася. – Не починай!

Вони хотіли рушити далі, але мене такий розклад не влаштовував. 

– Так, з цього місця детальніше! Я розумію, що ви не хочете зайвий раз робити мені боляче і нагадувати про дядька, але якщо вже згадали…

– Та нема про що розповідати, – Мей зітхнула. – Коли тебе забрали батьки, ви ж не залишила адреси. І Трой десь завіявся, тому Стівен приперся до Пелікана. 

– Що?! 

– Уяви собі! Ти його добряче зачепила, красуне, а тут такий облом! Не здивуюсь, якщо він заклався, що тебе знайде і поверне назад, це ж Стівен! Золотий хлопчик, якому ніхто ніколи не казав “ні”.   

Я сказала. І не просто “ні”, а відшила цього мажора всіма можливими способами. Аж ніяк не кортіло ставати його черговою забавкою заради можливості покататися на новенькому байку чи потусити з крутими друзями. Мені подобався інший! І зараз подобається, хоча бажання скинути Троя з човна в море нікуди не поділось. 

– А це точно корито не Стівена? – я підозріло покосилася в бік білосніжного борта, що розкачувався на хвилях.

– “Ромео”?  – прочитала назву яхти Мей, – Сто пудів ні. Він би так свою лялечку не назвав, хіба що “Казанова”.

- Дякую за комплімент…

Ми разом обернулися. Поруч стояв красунчик в білій формі і з такою ж білосніжною посмішкою. Я не очікувала, що нас хтось підслуховує, але Лізу такою несподіванкою було важко вибити з сідла.

– Ваша красуня? – здогадалася вона. – Ми тут просто… емм…

– Я зрозумів, шукаєте позначку належності до клубу ловеласів.

– А ви точно не з нього?

Я відвернулася, щоб стримати сміх. Ліза була як завжди у своєму репертуарі – палець до рота не клади. 

– Поки що ні, – відповів наш новий знайомий. – До речі, я Ріко, радий знайомству! 

Ми обмінялися привітаннями і моя рука затрималася в його долоні найдовше. 

– То що тут робить “Ромео”? – Ліза не стала ходили довкола, бо її мучила цікавість. 

– Шукає бажаючих покататися.

– Це такий жарт? – Мей ще раз кинула погляд на новеньку яхту.

– Ні, хочу організувати тут невеликий бізнес, – зізнався Ріко. – Прогулянки, весілля, фотосесії… Як вважаєте, є шанс? 

–Аааа, – простянула Ліза. – Непогана ідея, бажаємо успіху! Думаю це круто і багато кому сподобається! 

– А вам?

Ріко наче звертався до всіх, але дивився виключно на мене і не кліпав, наче хотів загіпнотизувати. 

– А у нас вже немає часу, ми поспішаємо додому, – Мей міцно стиснула мою руку, наче я просто зараз кинулася б в обійми красунчика-капітана. 

Він при цьому знизав плечима, але мене зачепило інше. Я бачила, як дівчата поглядають в бік “Ромео”. Такі прогулянки були поза межею їхньої можливості, але зі мною все було інакше. Я хотіла подарувати подругам щось таке, що вони не забудуть, коли я поїду. 

– Мей, ми ж нікуди не запізнюємося, – втрутилась я в розмову. – Може правда покатаємось? Зробимо селфі перед твоїм весіллям, уявляєш, як це буде круто?

– Збожеволіла? – просичала мені Ліза на вухо, – Уявляєш скільки це коштує? У мене грошей хіба на квиток на автобус.

– Трохи уявляю, але ви забули, що я тепер багата спадкоємиця? Пелікан був би у захваті, він любив авантюри! 

Це спрацювало. Дядько дійсно кидався у пригоди ні про що не думаючи, особливо якщо вони були пов’язані з морем. Та й Ріко точно був не проти докласти всіх зусиль, щоб прогулянка вийшла незабутньою. І слава богу, тут не вештався ані Трой, ані Стівен, які б могли все зіпсувати.