Глава 7

Я й озирнутися не встигла, як ми опинилися на пляжі. Місце дівчата обрали чудове: вид на море,  розкидані по берегу пальми – ну просто ідеальна обкладинка для туристичного буклету! Підготовка теж була у розпалі: кілька місцевих чоловіків будували шалаш, дітлашня тягала пальмове листя для даху, а жінки займалися частуванням.  

– Здається, вони тут. Ходімо! – Ліза прискорила крок і мені не залишалося нічого іншого, крім як слухняно крокувала позаду – Куди ж всі поділася? Ага, бачу! Залишайся на місці, я зараз повернуся. 

Я просто не встигала за темпами подружки, чиє руде волосся спалахнуло і зникло в натовпі. Щоб не спектися на сонці в очікуванні, я відійшла в тінь і одразу потрапила в нову пастку. Одна з колишніх сусідок покинула чистити ананас і сплеснула руками.

– Рибко, невже це ти? Приїхала? Дай на тебе глянути! – Нані потягнула мене до себе та ледь не задушила в обіймах. – Яка красуня, та ти просто будеш королевою свята! 

Оце вже точно, другої такої в подібному прикиді точно не знайдеться! Та хіба тут хтось на це звертав увагу? Довелося вислухати цілу тираду привітань, отримати поцілунки в обидві щоки і коктейль з кокосового молока на додачу.

– Соломинки там, на столі, візьми сама! – Нані махнула рукою в бік шалаша. – А он і ще твій старий знайомий. Трою, йди-но сюди, ти привіз фрукти? 

Я ледь не звернула собі шию, коли озирнулася. Цього тільки не вистачало! Я свято вірила, що до завтра ми побачимось, а тепер Трой повільно рухався назустріч з сіткою маракуї та гуави. Він трохи мружився проти сонця і не одразу мене розгледів, але за мить стало ясно, що нас насувається цунамі. Я поборола бажання негайно втекти і залишилася тільки тому, що поруч було “прикриття”. 

Кухарка, за чиєю гладкою постаттю можна було легко сховатися, нетерпляче вперла руки в боки. 

– Швидше рухайся, хлопче, чи ти перегрівся на сонечку? – вигукнула Нані, показуючи в мій бік топориком для кокосів. – Бачиш, яка у нас гостя!  Лови свій шанс, а то уведуть просто з-під носа!  

Трой наче нічого не почув. Мовчки віддав фрукти і почекав, поки ми не залишимось наодинці. 

– Гарно виглядаєш, –  його погляд пробігся по мені згори вниз і зупинився на фірмових капцях. – Не знав що ти вже тут. Я думав твоя моторка перекинулась, бо її не було на пірсі.

– Я не настільки безпорадна! 

– Невже? – він скептично підняв брову. – Матиму на увазі, що ти добре з усім справляєшся, бо я вже збирався оголошувати розшуки. 

Мені стало трохи не по собі. Коли я втекла з острова, то не подумала, що він справді хвилюватиметься! На його місці  б теж злилась, але зараз точно був не час й не місце для такої розмови. І без того в наш бік поглядали, бо у місцевих дуже гарна пам’ять, а таку пару, як ми з Троєм тут досі не забули.  

На щастя, мене врятувала Ліза, яка відчайдушно махала рукою і вела з собою Мей.

– Це тобі компенсація, пригощайся! – я сунула Трою в руки свій коктейль і подарувала найсолодшу посмішку, бо на нас досі витріщалися. – Вибач, дівчата чекають! 

Свої шльопки я прихопила в одну руку і побігла назустріч подругам. 

– Оце так сюрприз! – розсміялася Мей. – Якби я знала, що ти приїдеш, то залишила б тобі місце подружки! 

На ній був яскравий купальник та легке парео, на фоні яких мій образ став геть жалюгідним. Позорисько! Я вже думала шукати привід, щоб повернутися в готель та переодягнутись, але Мей відмахнулася. 

– Ти надовго? – защебетала вона. – Залишися на вечірку? 

– Ну я ж вже тут!

– Ні, збір завтра, сьогодні я всіх змушую працювати та готувати пляж, – розсміялась вона. – А якщо серйозно, ще повинен дехто приїхати, так що тебе ми точно не відпустимо! Пішли, я повинна тебе з усіма познайомити, ти ж ще не бачила мого Вітара, він тобі сподобається!

– Не сумніваюся! Думаю він виглядає, як бог, але головне щоб любив тебе!

– Він красунчик, це правда! Але може в тебе змінилися смаки, раніше нам обом подобались однакові хлопці. Схожі на Троя… – вона хотіла продовжити, але наче втратила хід думок, бо задивилась дивилась кудись за моє плече. Посмішка повільно згасла на обличчі. – Про вовка промовка, ось і він власною персоною, мабуть привіз фрукти, у нього всі замовляють. Трой же тепер хазяйнує на Зеленому рифі, щось на кшталт лісника, у нього є офіційний дозвіл, – я мовчала і Мей змушена була спитати те, що її найбільше цікавило. –  Ви вже бачились? 

– Так, – мені дуже не хотілося зараз торкатися цієї теми. – Потім розповім, краще давайте про вас. Це не твій щасливий наречений? 

Я повела підборіддям в бік кількох хлопців з дошками для серфінгу. Незнайомих, точно не з “наших”. 

– А, ці! – Ліза презирливо скривила губи. – Не звертай уваги! Вони скоро підуть, бо тут ніде купити пива. 

– Тобто?

– Ти що не впізнала? Компанія Стівена, слава богу його самого тут немає, він ніколи на дошці триматись не вмів. Крутить бізнес в місті, допомагає батькові.

– Ага, допомагає, - пирснула Ліза. – Кидатись грошима! Не слухай її, Сем, Стів залишився таким самим гівнюком, як і був. Я кожного дня сподіваюсь, що його посіпаки знайдуть інший пляж, але вони все одно приїздять саме сюди, бо тут гарні хвилі. 

Я розкрила рота, бо одного з хлопців тепер дійсно впізнала. Розпитати щось детальніше я не встигла, оскільки компанія на березі поповнилась ще однією дійовою особою. Трой взровзалочку наблизився до хлопців і тепер нависав над одним з них, як кам’яна брила. За мить до наших вух долетіли крики і всі, хто був поруч як по команді повернулися. Ну звичайно! Чого ще я могла очікувати …