Глава 6

Я навмисно пришвартувалася подалі від центрального причалу. Якщо Трой надумає мене шукати, то приїде сюди в останню чергу, бо я ж “зрадниця”, яка забула своє коріння! Живу в мегаполісі, обожнюю дорогі ресторани і задушливий офіс…

Мене просто бомбило від думки, що він ні про що не розпитував, жодного разу не поцікавився, як насправді мені живеться! Ну і нехай! Чим далі ми зараз будемо одне від одного, тим краще! Я скинула взуття і пішла вздовж берега.   

Тут майже нічого не змінилося: рибальські човни, сітки для креветок, засмаглі дітлахи. Колись ми з дядьком часто бували тут разом і мені конче потрібно було поговорити з кимось, хто його знав. 

Я прискорилася і не помітила, як опинилася біля будинка двоюрідної тітки Даяна. Її гладка постать якраз показалася надворі і хазяйка взялася годувати курей, аж поки не повернула до мене голову. 

– Матінко рідна, Саманта! – просто не вірилось, що при таких габаритах Даяна може швидко пересуватись. Всього за хвилину я опинилася в обіймах, аж ребра затріщали. – Моя дівчинка! Ходімо скоріше в дім, я тебе нагодую та як слід роздивлюся! Бідолашний Пелікан, не дочекався! – вона похитала головою, але швидко оговталася і витерла сльози.  – Але якщо вже його немає, то частуватиму тебе сама. Ходімо, в мене на обід смажені крильця та ананасовий десерт – твій улюблений! Ти така худенька, просто світишся наскрізь!

Я посміхнулася крізь сльози. Давно вже ніхто мною так не опікувався, далі можна було обійтися тим, що їсти, кивати головою та казати “ так”, або “ ні”. Більшої триндичихи, ніж Даяна, складно було уявити. Доки родичка накривала на стіл, вона ні на мить не закрила рота і постійно верталася думками до Пелікана.

– Ой, Рибко, шкода, що ти так пізно повернулася, може б відмовила його, цього відлюдника… – вона прикрила рота. – Господи прости, про спочилих тільки добре кажуть! Так от, жила б зараз у своєму будинку, а не в тій величезній коробці!

– А що тут сталося? 

– А ти не чула? – тітка сіла навпроти та склала долоні перед собою. – Приходив тут до твого дядька якийсь великий цабе, хотів викупити дім. Спочатку казали наче дорогу збираються прокласти, потім взагалі все знести та залити бетоном. – вона сердито ляснула по столу. – Так от, я тоді ще помітила, той “благодійник”, що купив дім, обличчя в нього було якесь знайоме... Точно, схожий на того, що клеївся до тебе в школі, ну як його... Стівен! Ти повинна його пам’ятати, вічно приїздив на мотоциклі. Видно гарно твоєму дядькові заплатив, а може чим погрожував, але Пелікан таки хату йому продав.

Моя рука з виделкою зависла в повітрі. Як, той самий мажор, який отруїв мені останній рік навчання в школі досі тут? Я була певна, що ніколи більше про Стівена не почую, адже минуло стільки часу! 

Тітка продовжувала щось розповідати, а я пригадала все, що відбулося перед моїм від’їздом. 

Літній табір, куди Стівена запроторили “на перевиховання”.

Його нахабна фізіономія, яка стала щовечора маячити на нашому пляжі.

Моє “ні”, яке йому ніяк не доходило.

А потім та бійка з Троєм, після якої мого колишнього ледь не посадили… 

Ні, не може бути, це просто якийсь збіг! Для тітки Даяни всі заможні люди в місті виглядали однаково, та й Стівену точно не було чого робити в наших “нетрях”, вони взагалі збирались переїхати за кордон! Я дуже хотіла в це вірити, бо якщо це не помилка…   

У мене плутались думки, поки тітка не змусила повернутися мене до реальності. Вона щось повторювала вже вдруге і тихенько поплескала мене по руці. 

– Хай там як, назад життя не повернеш! – зітхнула вона – Знаєш, нічого тобі самій робити в дядькових пустих хоромах! Ти ж не сирота, залишайся у нас, – нарешті вона поставила жирну крапку.  

– Ні, Даяно, не треба! Тут тільки мене не вистачає…

– Припини, ти ще не бачила мого онука! Таке янголятко! Нічого не хочу чути, в мене ще купа справ, а ти залишайся і відпочивай! 

Вона зняла фартух, а я зітхнула. Ось в чому була різниця! Тут на мене чекали, мені були раді, готові поділитися останнім і прийняти, як рідну! 

Я визирнула у віконце, щоб проводити тітку, але двері знову рипнули і змусили підвестися. В коридорі почулися швидкі кроки, а потім моє ім’я, яке вигукував схвильований голос. 

– Ліза?! 

Я розгубилася від несподіванки, коли шкільна подруга забігла в кімнату і ледве не задушила її в обіймах. 

– Тільки що дізналася, що ти приїхала! –ледь не пищала вона від захвату. – Сем, та ти просто королева, так змінилася! 

– А ти аніскілічки! – засміялася я. – Сідай, може хочеш чогось випити? Даяна залишила мені запаси на половину життя. 

– Ходімо зі мною, вип'ємо потім, – подруга схопила мене за руку 

 – Що за пожежа, куди ти мене тягнеш? 

– Зараз дізнаєшся! Мей буде в захваті, вона виходить заміж і ми влаштовуємо вечірку. Ти просто з корабля на бал!

Я ледь виплуталася з обіймів.

– Зачекай, не в такому ж вигляді! Я тут потрапила в одну пригоду…

Довелося трохи збрехати і сказати, що мене застигла злива. Мої кросівки точно просилися до смітника, не кажучи вже про футболку та бермуди, на голові, мабуть, теж було вороняче гніздо, але Лізу це зовсім не засмутило. 

– Я тебе благаю! – відмахнулася подружка та  показала пальцем на взуття тітки, біля порога. – Забула де ти? Ось, ці шльопки тобі підійдуть, все інше потім!