Глава 2

– Куди ти мене притягнув? – я перевела дихання лише коли Трой поставив мене на землю і зачинив двері. 

Кросівки жалібно хлюпнули, бо набрали води, одяг промок до останньої нитки, але, у всякому разі сюди тут було сухо. І безпечно! Хоч який плюс, бо ми наче відгородилися від Армагеддону. Правда тепер зуби цокотіли від холоду і я обхопила себе руками.

– А що тобі не подобається? Чудове місце! Я нікому не заважаю, мені ніхто не заважає. Точніше, до сьогоднішнього дня було так. 

Трой багатозначно покосився в мій бік, потім стягнув футболку і прямо на собі викрутив шорти. М’язи так і грали у нього під засмаглою шкірою, а на руці я помітила тату з символікою маорі. Повний комплект! До такого екземпляра дівчата повинні липнути як мушлі, а що ми маємо? Цей сидить сам на безлюдному острові і розкидає пастки на непроханих гостей.  

– Ти натякаєш на те, що я залізла без дозволу в твою резервацію? – важко було стриматися, бо всередині у мене все кипіло.  – Якщо так, то в мене є дві новини: погана і дуже погана, з якої почати?

– З будь-якої, – він потрусив головою, розкидуючи краплі води. 

– Ну по-перше, – я підійшла до нього впритул. – Ти відсталий ідіот, який не знає, для чого існує телефон! Я дзвонила тобі вчора, коли приїхала і сьогодні вранці теж. Відправила три повідомлення – все в космос! 

– А по-друге?

– А ще через тебе я просиділа цілий день в готелі, бо не могла потрапити у дім. У власний дім, Трой Кіліан! Дядько залишив його мені, якого біса ти забрав ключі?!

Куточки його губ смикнулись, а блакитні очі набули сталевого відтінку. 

– Тобто примчала, як тільки дізналася про спадщину? Швидко! І п’яти років не минуло, як тебе бачили востаннє. Може тому ти не в курсі – я теж дещо від нього отримав. Половина будинку моя. 

– ЩО?! Це такий жарт? – я  вухам не повірила. – З якого переляку Пелікан тебе так ощасливив? 

– А ти щось маєш проти? 

Пелікан… Я прикусила язика. Це прізвисько приросло до мого дядька Луки ще в молодості і я ніяк не могла звикнути називати його на ім’я. Наче продовжувала дражнити, але тепер у мене обірвалося серце. Гарненький сюрприз нічого не скажеш – приїхати по спадщину і знову опинитися поруч з колишнім хлопцем. Та ще в одному домі! Не інакше дядько вирішив мене таким чином провчити.

– Навіть не знаю! – щелепа у мене тремтіла від холоду і це точно не додавало впевненості голосу. – Я взагалі не впевнена, що це не розіграш, але якщо ти так кажеш… Тим гірше для тебе, Трою, вільному життю кінець! Збирай манатки, завтра поїдемо до нотаріуса разом, я хочу упевнитись, що не сплю! 

В мене закінчилось в легенях повітря, з такою швидкістю я видала всю тираду, але у відповідь на мене чекала тиша. Було чути тільки завивання вітру і шум зливи, яка лупила по вікноцю. 

– І?! – я розвела руками. 

– Взагалі то у мене були свої плани, але я подумаю, – нарешті Трой  до відповіді. –  Роздягайся!

Я застигла з розкритим ротом. 

– Що, вибач?! – такого нахабства я від нього не очікувала і відчула, як кров кинулася в обличчя. 

– Кажу, знімай з себе все, бо отримаєш запалення легенів… 

Трой нетерпляче чекав, а я тільки тепер зрозуміла, що він мав на увазі. Мене продовжували бити дрижаки, а з волосся на одяг стікали доріжки води. Мабуть і губи вже посиніли, як у дитини, яка пів дня бовталася в морі. 

– Довго чекати? – він витягнув з фляжки корок. 

– Ти здурів? Думаєш я буду розгулювати тут в чому мати народила? 

– В мене є суха сорочка. 

Він просто знущався, не інакше, але наче на зло поривом вітра прочинило двері і я вся вкрилася гусячою шкірою. 

Отже вибору не залишалось. Я повернулася до Троя спиною і насилу стягнула одяг, що прилип до тіла. В повітрі рознісся гострий запах якоїсь рідини і Трой взявся розтирати мою шкіру: спину, плечі, шию – все, до чого міг дотягнутися. Місцями це лікувальне зілля страшенно пекло, а може так здавалося через дотики його рук? Вони не були неприємними, скоріше навпаки. На якусь божевільну мить захотілося притулитися до Троя і опинитися і в обіймах, щоб зігрітись і він наче прочитав мої думки.

Теплі долоні зупинились і повільно ковзнули вгору, обіймаючи мої плечі, а я завмерла, як миша, яку впімав величезний удав. Заплющила очі, коли він потягнув мене до себе. Шкіра у Троя була гаряча, наче ми тільки що грілися на пляжі і моє тремтіння одразу припинилося. Я відчула тепле дихання біля своєї потилиці, але це тривало лише секунду. 

– Все! Можеш одягатися…