Глава 1

– Все, Трою, тобі кінець! І не мрій, що зможеш сховатися, навіть якщо ти втік на острів і вимкнув телефон! 

Я ледь волокла ноги по мокрому піску та кривилася через гострі камінці, на які раз у раз наступала. Голову нещадно пекло і до всього насувався шторм, що міг унести мій човен. Це буде остання крапля! Для повного щастя тільки й не вистачало, що застрягнути на Зеленому рифі.  

Це тільки в книжках виглядало поетично: віддалений клаптик землі посеред моря, старий маяк і жодних галасливих сусідів. Хоч знімай ще одну “Блакитну лагуну”.  Насправді ж романтика закінчувалася на пляжі, а далі приходилося видряпувати нагору по непролазним джунглям. 

Довелося зупинитися, витягнути з ноги чергову колючку і взути кросівки. Піщана смуга  обірвалася  раптово, а далі куди не кинь оком тягнувся суцільний чагарник й жодного натяку на цивілізацію. Ну повний багрець! 

Від швидкої ходи в боку закололо. Я знову пригальмувала, щоб перевести дух, аж раптом прямо над головою раптом пронісся гуркіт грому. Такий, що буквально збив мене з ніг.

Клац! 

Я одразу впізнала цей звук. Так могла спрацювати лише пастка для гризунів і цього разу в неї потрапив мій кросівок! 

– Прокляття! – аж дух перехопило і я присіла, щоб скинути з ноги залізяку.

Як на зло саме тепер в очі нанесло піску і я майже нічого не бачила, а через секунду небо наче прорвало. Дощ полив суцільної стіною, так що я не почула кроків позаду. 

– Тільки давай без різких рухів! Скажеш, де всі інші, я тебе звільню! – майже одразу мене відірвали від землі та згребли в оберемок дві лапи. – Я ж попереджав, що більше не буду таким добрим, тому не ображайся!

Пальці Троя стисли мої плечі так, що я думала, зламаюся навпіл і він одним рухом розвернув мене до себе.

– Мала?! – обличчя у нього витягнулося, а клешні миттю розтислися.

– В тебе є хвилина, щоб витягнути мою ногу з пастки! – просичала я.

Хотілося б сказати, що я люто кинула слова йому в обличчя, але з такою різницею в зрості  могла хіба в пупа дихнути. “Мала”... Я вже забула, як Трой мене назвивав! І здається, за час, поки ми не бачились, небагато змінилося. Хіба що мій колишній хлопець не тільки підріс, а й роздався в плечах, так що нагадував берсерка. До того ж дуже “красномовного” і гостинного.

Трой без жодного слова присів і почав копирсатися з механізмом, час від часу зачіпаючи мене ліктем. Сподіваюсь, що випадково, бо я не готувалася до того, що переді мною будуть стояти на колінах і не подумала одягнути довші шорти. Взагалі не очікувала, що ця зустріч витягне на світ божий стільки почуттів!

На щастя, дві хвилини сорому минули швидко, Трой розігнувся та пробігся по мені поглядом згори вниз. 

– Нога ціла? 

Я поворушила пальцями. Все було нормально, крім слідів на нових кросівках, які тепер доведеться викинути. Ще один пунктик, який я внесу до списку! 

– Ціла, тобі пощастило! 

– Тоді пішли! – він схопив мене за руку та потягнув за собою. 

– Ти здурів? Яке пішли?! Думаєш я збираюсь тут з тобою залишатися? 

Новий гуркіт грому ледь не оглушив, а вітром нагнуло пальми ледь не до землі. На якусь мить я послабила спротив і це була помилка. Залізна клешня охопила місце трохи нижче моєї дупи – тієї самої, яка аж надто любила пригоди, а далі..  Трой просто перекинув мене через плече та покрокував по мокрій траві вгору. Дикун! Яким був таким і зостався.

Волосся заліпило мені все обличчя, тому я тільки й могла роздивитися, що ми рухаємось в бік лісу. В такій позиції важко ставити запитання, ясно було одне – Трой не просто хоче сховатися від дощу, він точно знає, куди йде – до свого лігва. І чому я не здивувалася, коли ми  зупинилися якраз навпроти маяка?