Кінець однієї пригоди та початок іншої

— Сподіваюся, монстр не вирішить втекти з будівлі до мого сюрпризу... — виливши останню каністру палива, Ждан дістав сірник і кинув його в веселкову калюжу, що розповзалася. 

За кілька секунд високе полум'я охопило мури кам'яні станції. По всьому периметру, всі стіни. Вцілілі до цього засклені вікна почали тріскати і зрештою лопатися, звільняючи шлях вогню, який кухар вважав за символ свого гніву, та прекрасною живою істотою.

— Згори там живцем, мерзенне тварюко! Це тобі за капітана, за пілотів, за корабель! — розсміявся хлопець і штовхнув землю у бік палаючої будівлі. — Не знаю, що там із Сафірою, сподіваюся її всередині нема... Так, ну тепер я чекатиму його тут. Якщо ти виберешся, то я доб'ю тебе своєю шаблею, або помру безславною смертю... Як інтригує! — ривком він дістав свою шаблю з піхов і кинув останні в полум'я, а потім милуючись результатом своїх дій почав повільно обходити територію пожежі.

Але тут одна зі стін затріщала вся будівля похитнулася і на очах хлопця прорізалася свіжа тріщина. Потім стали чутись наростаючі звуки скрегіту металу і скрипу шетсеренок.

Ждан підійшов ближче до великого матового скла, звідки чутність була найточніша. Там лунали гуркіт і рик, рвався метал та ламалися стіни, а потім скло лопнуло. І разом із сотнями осколків із будівлі вилетів пошарпаний обладунок. І тільки той приземлився на землю, як в ту ж мить завмер.

— Що це за... — здивовано Ждан підійшов до костюма, але різко зупинився, коли задній люк водія відкрився. З нього виліз Грегор і не звертаючи уваги на кухаря, швидко зістрибнув та пошкутильгав до черевного відсіку.

— Так, отже двигун не пошкоджений, пощастило! — крикнув він на робота.

— Гей, гей, гей-гей! Що, ні, звідки в тебе ця зброя? — нервово оглядаючись на залізяку чи на хлопця, Ждан почав швидко підходити до механіка.

— Привіт, я радий, що ти вижив! А де капітан? — тільки помітивши кухаря, Грегор протер піт з чола і сперся руками об робота.

— Дід Максим... Він помер у нечесному бою. На моїх очах цей монстр розірвав його на шматочки... Я зрозумів, що не впораюся з ним і втік. Але я повернувся, повернувся щоб помститися. Я заприсягся, що уб'ю цю тварину. Тому я вирішив спалити демона у моєму праведному вогні гніву.

— То ця пожежа – твоїх рук справа? — з кабіни пілота вилізла Сафіра, її голос був сповнений гніву. — Та якби не обладунок, ми б там засмажилися!

— О, то ти ще не пішла? — розгублено хлопець помахав рукою.

— Стривай, ти, знаючи, що я всередині, підпалив цілу будівлю? — роздратовано Грегор погрозливо крикнув до кухаря.

— Я... думав, що воно вже зжерло тебе.

— Як бачиш, ні. А чудовисько ми вже вбили самі. — поправляти своб куртку городовито відповів Грегор.

— Що?.. — несподівана новина змусила всю силу кухаря піти з ніг і рук, переміщаючись у голову, щоб усвідомити, що сталося. — Ви хочете сказати, що знищили цю тварину? На цьому кориті?

— Це...

— Ні я не сумніваюся, обладунок – це сильна річ, якою б старою і пошарпаною вона не була, але згадуючи корабель... вашу броню його пазурі мали б пробивати, як ніж деревину!

— Так і було. Але коли почав проникати вогонь, ми розлили на нього багато фарби, та й до того він непогано отримав ударів. Але не думай, що допоміг нам, просто вогонь доб'є монстра. Напевно. — Сафіра спустилася на землю і обійшла робота з усіх боків. А потім вона знову звернулася до кухаря. — Ну, чого ти тут розсівся?

— Я… Я засмучений… Не я помстився за смерть капітана…

— Та годі, не будь як дитина! — спробувала підбадьорити його Сафіра.

— Мабуть, ми ж живі і ми разом! Шкода, що пан Максим загинув... Але хіба не ти казав, що хочеш зректися законів цивілізації, що чекав на момент свободи все життя.

— Так, так ви маєте рацію. Але щось... Чомусь так сумно! — обличчя кухаря почервоніло і спотворилося в гримасі, що плакала.

— Справді, як дитина... Дякую, Грегоре. Берегтиму цей обладунок, а зараз, мені час. — не довго думаючи Сафіра знову почала вбиратися на робота.

— Стій, куди? — розгублений механік кинувся до ніг робота.

— Батько. Він десь там! Я більше не можу затримуватися, можливо, він поранений, може його оточують десятки таких же монстрів!.. Успіхів. — попрощавшись, вона знову залізла в кабіну пілота і активувала робота.

— Стій! Я хочу піти з тобою, тобі допомогти! — кричав щиро механік, але відповідь була холодна і швидка.

— Собі допоможи, а потім йому. Тоді й поговоримо. — сказавши це, обладунок випростався і попрямував уперед, у бік помаранчевого заходу сонця.

Механічна тінь обладунку зникла в тумані сутінків, на вулиці піднявся вітер, роздмухуючи вогонь ще сильніше, перетворивши всю будівлю на одне величезне вогнище.

— Дивно, моя мрія здійснилася, але я не відчуваю радості. Я не вільний. Пам'ять сковує мене. Може, ми ніколи не будемо вільними? — з порожнім поглядом Ждан дивився на вогонь, сидячи на холодній бетонній підлозі.

— Так, годі тут розсіджуватися! Давай знайдемо де пере... ус-с! — раптовий біль у нозі змусив пілота стиснути зуби і впасти на коліно. -— Твою ж, допоможи мені! — розсердився Грегор.

Ждан апатично глянув на корчугося від болю механіка. Калюжа крові, що розростається, змусила фарби в його очах грати яскравіше, а звуки чути чіткіше.

— Гаразд, ти маєш рацію. Ходімо в укриття, оглянемо твою рану. — несподівано Ждан підвівся на ноги, допоміг встати другові і, переклавши його руку собі на плече, пішли до складу спорядження.

Ледь здолавши підступні сходи, люди усілися на підлогу для перепочинку.

Усередині було сухо, але холодні стіни не давали розслабитися, через що хлопцям, довелося спорудити з різного одягу, шафок імпровізований намет або навіть будиночок, в якому сидіти було трохи тепліше. 

Далі вони перебрали запаси, що знайшли в споряджені дослідників і почали готувати вечерю.

— Знаєш, а мені подобається, як воно горить. — перемішуючи якусь м'ясну консерву, раптом сказав Ждан.