Переломні дії

— Ну що ж, зволікати не будемо, одразу з цікавого почнемо. Коли за вашим статутом, за нами приїдуть? — Дід Максим сидів навпроти зляканого пілота, який боявся навіть моргнути, пильно спостерігаючи за рухами співрозмовником.

— Не-не знаю. Я чув розмови та жахастики старших, що якщо ми розіб'ємось, то нас знайдуть щонайменше за місяць. А тут шторм... Літати над штормом уже дуже ризиковано, а входити у нього...

— Так і думав. Нас найімовірніше вже вважають мертвими. А значить шукати нас не будуть, одразу надішлють заміну. Я все правильно зрозумів? — спокійно, мов лікар констатує діагноз застуди, доповнив старий.

— Одразу не надішлють. Бажаючих стати дослідниками багато, але у нас проблеми із човнами. Чимало яких і так у поганому стані, запчастини дорожчають, доводиться не замінювати, а лагодити поламані деталі. Надійність є сумнівною, як ви розумієте. Не здогадуюсь яке рішення можуть прийняти пани.

— Угу. Що ж робити? — Максим чухаючи шию, оглянув уламки корабля.

— Може, я зможу щось сконструювати та подати світловий сигнал...

— Це було риторичне питання. Хм. Маю план, як завжди в подібних ситуаціях. Давай, доберемося до їдальні, сподіваюся, до того часу, поки ми з тобою теревенимо, сніданок, або якийсь перекус, буде готовий. — старий підвівся на ноги і зістрибнув з перекинутої каюти корабля. За ним пішов Грегор, який не в силах приземлитися на ноги, ніби благородна дама зіскочила вниз прямо в руки капітана.

Хлопець обхопив плечі старого і поскакав однією ногою, підтримуючи рівновагу завдяки товаришу.

Максим йшов повільно, передусім не через те, що поранений невзмозі пересуватися швидше, а тому, що його не покидало почуття небезпеки, він почував на собі якусь внутрішню тяжкість.  

Ждан у цей же час вже почав пристосовуватися до життя без електрики.

Він дістав кілька керасинових ламп і розвісив їх по всій робочій зоні, електрична плита не працювала, хоча навіть якщо було б навпаки, готувати все одно нема чого, залишилися одні консерви. Кухар просто сидів і дивився, як горить вогонь у лампі, стискаючи зброю в руках сильніше при кожному не звичному звуці. То щось бліде пронесеться в самому куту поля зору, то металеві двері під своєю тяжістю протягнуть невеличкий скрип, або якийсь вцілілий шматок скла випаде із віконної рами на асфальт зовнішнбого світу. І нікого поруч немає. Демони не наважаться напасти на нього, чи всі, хто міг підбадьорити хлопця, вже годують організм невідомого створіння? 

У цей момент у їдальню ввалився Максим із Грегором. Двері з силою вдарилися металевою ручкою об стіну, а люди, що зайшли, відразу впали на найближчі табуретки. Ця симфонія втоми змусила Ждана відстрибнути від свого місця, але дізнавшись, що за гості відвідали його, він відчув, як все всередині нього зжалося, та все ж людські голоса повісили йому на лице усмішку.

— О, капітане, ви розібралися з цим міським? — з підробленим глузуванням спитав хлопець.

— Так, усе, що я хотів дізнатися я дізнався, але тепер я хочу поставити кілька запитань тобі.

— З нетерпінням чекаю на них, щоб відповісти! — кухар саркастично вклонився.

— А ти чого такий нахабний? Думаєш, потрапили в колотнечу, відрізані від суспільства все? Можна і пограти в господаря життя? — старий скипів, підстрибнув на ноги і швидко підійшов до хлопця, щоб схопити його за шию. — Значить слухай, якщо хочеш... — Але тут перед його обличчям блиснуло лезо меча.

— Ну, ну, продовжуй. — тримаючи вістря біля обличчя діда, Ждан поблажливо дивився в очі капітанові зверху вниз.

— Ах ти щеня, захотів бунтувати? Гаразд. Подивимося, як ти впораєшся без мене. Я із задоволенням по спостерігаю за твоїми стражданнями у цьому світі. — старий підняв руки, даючи вигляд беззбройного.

— Залякати мене казками про небезпечний кинутий світ не вийде. — вже менш впевнено відповів хлопець.

— Якщо не боїшся, то, мабуть, маєш якийсь план?

— Так, він полягає в тому, щоб виживати, вбивати монстрів і веселитися! Можливо, побудувати свою країну…

— Неймовірний план… Вже достатньо гірший за мій, згідно з якому я збираюся вирушити на найближчу станцію і доповісти, що ми живі. Принаймні, деякі з нас. Доречі, де наша медсестра? — уже розслабившись Максим обернувся навколо і пройшов повз кухаря, пальцями відсунувши лезо. — Я так розумію, чи вона втекла, чи її відпустили... Ну, нехай шукає свого мертвого батька скільки влізе. Хто не може контролювати себе в екстрених ситуаціях, - не виживе навіть з допомогою досвідченого дослідника.

— Ем, там... за вікном... — раптом тремтячим голосом у розмову вліз Грегор.

— Що таке? Де? — капітан почав озиратися на всі кути кімнати, поки не помітив темну постать, що затуляло світло з вікна. Придивившись, він помітив бліду витягнуту морду з вісьмома чорними, як онікс очима. Істота деякий час мовчки і нерухомо спостерігала, а потім різко застрибнула на стіну над вікном де і зникла з поля зору.

Всі люди завмерли, прислухаючись до кожного скрипу, боячись прослухати скрегіт монстра, через свої думки. Тихо цокання по стінах, а поті і по стелі ледве долунало вух людей.

— Воно... Воно спостерігає! Воно чекає на нас! Воно хоче помститися за своє око! — мертву тишу перервав пілот, що запанікував з новою силою. — Треба, треба йти звідси! Поки що воно не... не вирішило, що ми готові стати обідом! — хлопець підвівся зі стільця на єдину здорову ногу і плечем хлопнувся об стіну біля дверей.

— Стій! Будь поряд, будь прямо тут. Не можна розділятися! Ждане, бери все, що зможеш забрати з кухні і ми йдемо з цього місця! Спершу до мене до кабінету, а потім на склад. — Дід Максим взяв командування на себе. Не показуючи особливого страху в голосі, але обличчя прямо сяяло жахом, він схопив револьвер і почав чекати, поки кухар закінчить своє завдання на кухні.

Ждан беззаперечно вбіг у зону приготування, змів у мішок для овочів усі консерви, що знайшов раніше, одягнув на плечі вже до цього укомплектований рюкзак і поспішив приєднатися до діда.