Адаптування до нових умов

Першим до тями прийшов Ждан.

Він лежав на холодній металевій стіні корабля, який, судячи по всьому, лежав боком.

Не віривши в те, що цілий і неушкоджений, він обмацав себе руками, а потім озирнувся навколо.

Поруч лежали ще троє людей. На вигляд вони також цілі, але й ознак життя не подають.

По всьому тілу Ждана пробігли мурашки, серце забилося з більшою силою.

— Невже я один? Я вижив після аварії корабля! І що страшніше, я на поверхні… Та це ж мрія! Напевно, буде самотньо, але все краще, ніж жити у більш-менш мирній атмосфері під тиском законів. Нарешті я покажу себе у світі беззаконня.

Закінчивши свій монолог, хлопець почав думати над тим, як вибратися звідси. Спочатку він подивився на міцно замкнені гермодвері, але його увага швидко перейшла на ілюмінатор. Вікно було не велике, але цього може вистачити, щоби вибратися.

Кухар рішуче вирвав і без того не закріплену трубу зі стіни і, розмахнувшись, ударив по склу. Перешкода дзвінким звуком відповіла нападнику, але тріщини вона не дала.

— З чого зроблено це бісове скло? — подумав хлопець, але продовжив стояти на своєму, пробуючи пробити ілюмінатор слабкими, але різкими ударами, наче тараном. Складнощі надавало ще й те, що з точки зору людини, вікно знаходилося на стелі.

Довго він намагався пробитися назовні, але міцне скло не думало піддаватися. В результаті Ждан у гніві викинув трубу і та з ще гучнішим дзвоном упала на металеву підлогу.

— Щоб тебе! — не в силах контролювати себе, кухар почав бити стіну ногою. Трохи заспокоївшись він сів на підлогу і погруз у своїх думках.

У цей час прийшов до тями Грегор. Молодий пілот спочатку озирався на всі боки, ніби не розуміючи де знаходиться, потім його погляд став чіткішим, а обличчя округліло в страху.

— Ми що... розбилися? — тремтячим голосом спитав він у розлюченого вцілілого.

— Хм, я вже думав, ви всі померли. Зважаючи на все - так, це корито не долетіло. — сповненим невдоволенням голосом Ждан відповів пілотові.

— Ну, зараз найголовніше – не панікувати. Разом ми впораємось із труднощами. Я вірю у нас! Як тебе звуть, доречі?

— Я Ждан. Місцевий кухар. Ну, тепер я, як і ти, виживальник у старому світі. У колисці людства. Тут ми віддані лише собі.

— Це жахливо! Ми ж легко загинемо тут не заздрісною долею! Потрібно знайти старшого пілота. Він точно зможе полагодити човен.

— Е-ні. Забудь. Це погана ідея, невже хочеш повернутися нагору? Там же нудьга!

— Там мені подобається набагато більше, ніж тут. — після цих слів Грегор спробував підвестися на ноги, але відразу відчув гострий біль у нозі та знову впав лицем до підлоги. 

Звернувши увагу, він помітив викрутку, що стирчала зі ступні, повністю вимазана в крові. — От чорт! Я, я, я поранений! Я не відчуваю пальців на нозі! Треба щось робити! — розгублений пілот з легкістю витяг чужорідний об'єкт і з рани відразу ж потекли товсті струмені крові.

— Я зараз вирублюся. Голова паморочиться. — притискуючи рану долонями, сказав пілот. Другою рукою він зняв свою шапку і голосно видихаючи почав махати на себе долонею. — Потрібно на свіже повітря...

— Тоді я розчарую тебе. Це скло настільки міцне, що як би я не намагався... — репліку Ждана перервав дивний звук, схожий на скрегіт пазурів по металі. — Ти це чув?

— Це важко було не почути... — звук повторився, але вже ніби ближче. Потім удар. Прямо в стелю, після чого залишилася видима вм'ятина.

— Це явно не на добро. — занервував Ждан, потягнувшис руку до Максима і довго зволікаючи дістав з кобури револьвер.

— Ти вмієш користуватися цим?

— Думаю, впораюся. — після цього звук повториться, але скрегіт і наче чиєсь гарчання ставали дедалі гучнішими.

Тепер кожен звук відчувався вібрацією по всій каюті. Щось зовні розриває обшивку корабля. Щось посилено хотіло пробратися всередину. 

Стіна прогиналася все сильніше, а скрегіт ставав все більш нестерпнішим. У цей момент прийшла до тями Сафіра. Тільки-но вона розплющила очі, як стеля розірвалася і розігнулася. Утворилася рівна дірка, по краях якої було стирчали довгі, немов ікла шаблезубого тигра, пазурі на трьох пальцях. Потім у кімнату повільно почало полазити мерзотне, пульсуюче, звивисте мацало, з якого постійно капала в'язка рідина. Кінчик цього мацала наче змій оглядав кімнату, а потім його щось різко потягло назад.

Пазурі монстра ще більше розширили дірку, і тоді в каюту просунулася восьмиока витягнута бліда морда монстра, розміром у половину дорослої людини. Він завмер і довго принюхувався, поки решта людей у ступорі спостерігала за видовищем.

Істота вишкірила зуби і несподівано подивилася в бік пораненого пілота. Воно активно почало смикатися і намагатися протиснутися в дірку.

— Застрели його! — крикнув стривожений Грегор.

Рука Ждана смикнулася і всіх присутніх оглушив постріл, який кілька разів відбився від замкнених металевих стін і вдарив по вухах з величезною силою, віддаваючи нестерпний звон прямо в мозок. Чудовисько спіймало кулю, заревло ще сильніше, проте тепер, здається, розлютилося на повну. Ждан зробив ще пару пострілів. Чудовисько зупинилося і від болю навіть почало вилазити назад. 

Грегор зібравши сили в кулак стиснув закривавлену викрутку і встромив її прямо в око ворогові, від чого той зашипів, затріщав і зляканий вискочив назад назовні. Звук його пазурів, що падають на асфальт почав віддалятися, поки зовсім не зник. Люди могли зітхнути спокійно. Але чи на довго?

— Воно пішло? — стривожено спитав механік.

— Зараз... — Ждан повільно підвівся і обережно просунув голову через рваний отвір. Зовні монстра не було видно.

— В мене погана і хороша новини.

— Що там?

— Тут... — Але раптом кухар відчув, як щось усередині схопило його за руку і потягнуло назад у каюту. Хтось відкинув його в стіну, і через короткий час хлопець побачив прокинувшогося Максима. Він міцно вхопився в руку людини, що тримала пістолет і з невдоволеним обличчям вирвав зброю з хватки кухаря.