Розділ 24

За столом запановує приголомшлива тиша. Якби не вплив Сінна, мене б уже тут розірвало від емоцій. Батько не просто без мого відома й згоди вирішив винести на обговорення питання про МОЄ заміжжя, як про щось майже вирішене, а ще й вирішив, що має право відповідати від мого імені на пропозицію, зроблену МЕНІ, офіційній і визнаній спадкоємиці Еббоні. Це… не просто нечувана образа мене і моїх прав. Це… порушення закону!

І як мені реагувати на подібні речі? Мовчати й чекати, що мені нав’яжуть у чоловіки якогось «гідного», з погляду батька та його радників, підлабузника аристократика на кшталт Неїса? Ну це вже зась!

− Ваша величносте, щиро дякую за вашу турботу про моє майбутнє, але я не збираюся ні з ким одружуватися найближчим часом, мені вчитися треба. Тож це питання можна вважати закритим, − заявляю з найбезневиннішим виглядом.

− Та як ти смієш мені суперечити?! − грюкає король кулаком по столу. − Зробиш так, як я скажу, або повернешся у свої провінційні хащі. 

Він серйозно? Відправить у вигнання законну спадкоємицю, яка підтвердила свої права? Що більше я пізнаю… батька, то більше схиляюся до думки, що він не при тямі.

− Ваша високосте, − кинувши обережний погляд на розлюченого монарха, вклинюється в розмову радник Хатріл. − Поміркуйте самі. Доки ви не заміжня, імператор Веріди розглядатиме шлюб із вами як найкоротший шлях до завоювання Еббона. Він уже заявив, що не приймає отриману відмову.

− Можливо, тому, що відмову йому не я особисто давала? Адже за законом принцеса роду Еббоні має сама за себе приймати рішення, хіба ні? А так у нього є всі підстави думати, що я навіть не чула про його пропозицію, − озвучую очевидний навіть для дурепи висновок, спостерігаючи, як ще дужче багровіє обличчя короля.

Ще б пак! Його сміють ткнути носом у недотримання законів. Та ще й хто! Власна донька, яка, можливо, йому і не донька зовсім. Минулої нашої зустрічі він не здавався мені таким до абсурду… нерозумним. Чи, може, я тоді просто сприймала його геть інакше? З позиції ображеної на батька дитини. Зараз же, коли емоції приглушені, а в думках посіяні сумніви, неможливо не помітити, що король поводиться як неврівноважений божевільний.

Радники перезираються між собою. Обличчя похмурі, заклопотані. А у Біарне аж жовна на щоках ходять. Він дивиться на мене з майже неприхованим гнівом.

− Принцесо, не далі як тиждень тому перевертень намагався викрасти вашого брата, принца Оєріка, і вбити вас. І після цього ви відмовляєтеся покласти край планам імператора Сандера щодо шлюбу з вами?

− Ну що ви, раднику Біарне. Заміж за імператора-перевертня я в жодному разі не хочу, − навіть плечима демонстративно пересмикую. − І на наступну його пропозицію так і відповім. Сама. Особисто. Цим і покладу край. Мене ж ніхто не має права примушувати до шлюбу силоміць, правда?

І променисто усміхаюся. Так, щоб у вояки аж око засіпалося.

З’їли?

Чоловіка вони мені вибирати надумали.

− І все ж, ваша високосте, можливо, ви розглянете найбільш підхожі кандидатури молодих магічно обдарованих аристократів Еббона? − знову бере слово радник Хатріл. Щоправда, говорить він м’яко, навіть доброзичливо, з покровительськими нотками. − Упевнений, деякі з них цілком можуть вас зацікавити. І тоді ви вже зовсім інакше поставитеся до питання про своє заміжжя.

От же хитрий жук. При такому формулюванні питання я і відмовитися до ладу не можу. І от як відкрутитися від цього сватання мені «племінних» аристократів? Старанно демонструючи мисленевий процес й закусивши щоку, я обводжу розгубленим поглядом усіх радників. А ті з неприхованим інтересом чекають на моє рішення. Зрештою зупиняюся поглядом на усміхненому Хатрілі й помічаю в його руках важкеньку папку.

− А це у вас що, особисті справи кандидатів? − не даючи собі часу на роздуми, питаю я в нього.

− Е-е, так, ваша високосте, − усмішка радника з внутрішньої політики злегка тьмяніє.

− О, то це ж чудово, що вони у вас із собою! Виходить, я можу взяти цю папочку і вдумливо її вивчити. А зараз вам не доведеться витрачати час на те, щоб усе це мені розповісти, − видаю я з вкрай задоволеним виглядом, який так і сигналить: «І хто тут розумниця? Звісно ж, принцеса». Ще й подаюся вперед, красномовно простягаючи до нього долоню.

З облич присутніх одразу стає зрозуміло, що від мене чекали геть іншої відповіді. Зате від Сінна я з чималим подивом вловлюю веселе задоволення. Ого! Він уміє веселитися? Та ні, мені точно здалося.

− Звісно, ваша високосте, − опанувавши себе і повернувши обличчю доброзичливий вираз, криво усміхається Хатріл. − Тримайте.

Він протягує папку Занкору, що стоїть праворуч від короля, аби той передав її мені.

− Дозволите, принцесо? − чую від Сінна, коли папка опиняється в моїх руках.

− Звісно, магістре, − віддаю йому на детальне вивчення список відібраних для мене «племінних» женихів.

Навіть цікаво почути думку наставника. Особливо з огляду на нашу з ним ранкову розмову.

− Оскільки ти… погодилася ознайомитися зі списком кандидатів, − сухо цідить король, уже цілком опанувавши себе, − то за тиждень чекаю від тебе імена тих, з ким ти готова познайомитися особисто.

Як не києм, то палицею? Гаразд, за тиждень ще що-небудь придумаю. А прочитати, кого мені в наречені підсовують, навіть самій цікаво. Як і дізнатися, чим ці кандидати моєму батькові такі вигідні.

Після цього мені нарешті дають спокій, і обговорення перескакує на тему замаху на нас з Оєріком. Тут найбільше виступає, звісно ж, Біарне − мало не слиною бризкає, вимагаючи відповіді за результатами розслідування і від магістра Делберта, і від головного безпечника радника Езри. А той не забуває згадати про активну участь у розслідуванні мого наставника. Звісно, радники тут-таки перемикаються на нього.

Сінн відповідає на всі запитання радників, зайнявши позицію за моєю спиною і недбало спершись на спинку мого ж крісла. Окремого йому, до речі, так ніхто й не приніс, що мене відверто зачіпило. Розповідає він про те, що Норіс Біарне, як і Льюенн Нівера (якого в Академії кличуть Лонсом), перебував під примусом, але його дії мали вигляд більш самостійних та осмислених, що дає привід припустити слабший вплив. І зараз стан сина радника Біарне набагато обнадійливіший, ніж у його товариша по нещастю.