Розділ 17

Так сталося, що одного разу я випадково підслухала розмову батьків. Радше навіть сварку.

Мені тоді було вже майже п'ять, я росла справжньою шибайголовою, обожнюючи тікати від численних нянечок. Того разу теж втекла і сховалася в маминому будуарі під однією з елегантних канап з вишитими на оббивці казковими птахами й різьбленими широкими ніжками, за яким мене взагалі не було видно, якщо не ворушитися. Сама ж я могла тишком підглядати за тим, що коїться навколо.

Коли в будуар стрімко зайшли мама з батьком, я з переляку не наважилася покинути свій прихисток, не без причини побоюючись батькового гніву. Тато мене не любив, я це відчувала з самого раннього дитинства, хоч і не розуміла тоді. Він завжди дивився на мене сердито, ніби я чимось завинила. Але того дня він і на матір теж так дивився.

Зараз я вже не пригадаю дослівно всю їхню розмову. Все-таки я була малою дитиною. Проте дещо буквально врізалося в мою пам’ять, міцно там закарбувавшись. Надто сильно я була вражена й налякана почутим.

Батько гарчав щось про ганьбу, про те, що заслуговує значно більшої поваги від своєї дружини, якщо вже вона не може його покохати. Що він не терпітиме такого ставлення до себе. Мама ж виглядала, як ніколи втомленою та зніченою, проте намагалася запевнити, що він помиляється, і що вона навіть не думала його образити. Ця суперечка тривала доволі довго, принаймні мені так здалося. Я мало що зрозуміла з почутого. Але найбільше мені запам'яталося, як він навис над нею, грубо стискаючи за плечі, і різко прогарчав:

− Скажи це, Мілрет. Дай мені надію, що хоча б колись ти зможеш мене покохати.

Вона довго дивилася на нього. А я, затамувавши подих, на них двох. Мама посміхнулася сумно.

− Я постараюся, Вальде. Правда. Але поки що не можу. Вибач.

Він тоді, здається, ще більше розлютився і пішов, грюкнувши дверима. А мама… моя сильна мама, яка завжди здавалася мені мало не всемогутньою, раптом гірко схлипнула, закусивши кулак. Не витримавши, я й сама шмигнула носом, одразу ж видавши себе цим звуком.

Королева Мілрет не покарала свою неслухняну дочку за ту витівку. Навпаки провела тоді зі мною та Ріком майже весь вечір.

А перед сном прийшла поцілувати мене та сказати, як сильно вона мене любить. Обіцяла завжди любити й завжди дбати про мене… 

– Я чула це… від неї, – відповідати ректору доводиться обтічно. В горлі стоїть гірка грудка. – Випадково, коли була мала. Вибачте, подробиці розповідати не буду. Це… особисте.

Якщо чесно, я й те, що сказала, не мала йому говорити. Але мені потрібно знати правду. Це життєво важливо.

Тому вибач, мамо. Сподіваюся, десь там ти мене розумієш.

Не знаю навіть чому так запам'ятала той день, ту сварку між батьками і ті останні мамині слова. Але чомусь запам'ятала. І вже тоді зрозуміла, що вони означають, що вона не вимовила вголос. Я теж завжди кажу, що постараюся, коли не впевнена, що зможу щось зробити. Мама мене цьому навчила.

− Кхм, не знаю навіть що тобі сказати, − прокашлюється магістр Райнар. – Річ у тому, що того єдиного разу, коли я спитав її про це, як друг, твоя мати дипломатично, але твердо дала зрозуміти, що це мене не стосується.

− Тобто очевидних причин у неї не було, якщо ви в неї таке питали? – роблю я висновок.

− Я їх не бачив, Таллі. Твій батько, звісно, з древнього знатного роду, але особливого впливу ніколи не мав, – після задумливої паузи підтверджує ректор. – Я можу припустити лише одну причину. Вибач за відвертість, але, швидше за все, цією причиною була саме ти.

− Що? – ошелешено витріщаюся на нього. – Тобто? Чому це я?

− Тому, що ти народилася лише через п'ять місяців після королівського одруження. З цього, звісно ж, всі зробили очевидний висновок, що закохані королева та її принц-консорт були... е-е-е близькі до свого... дуже поспішного весілля.

Тобто вони були коханцями, виходить. І мама завагітніла мною. Що ж, причина цілком правдоподібна.

Ректорові явно ніяково розмовляти зі мною на такі відверті теми. От і слова він підбирає якомога делікатніше.

− І все одно не розумію, − навіть не можу точно сформулювати, що мене найбільше дряпає у всьому цьому. Точніше, дряпає стільки всього, що складно виділити щось найбільш конкретне.

У нас же наче не засуджуються інтимні стосунки до шлюбу. Принаймні в Адарині я ніколи такого не чула. Адже батьківство з допомогою магії визначити нескладно. І діти поза шлюбом народжуються не так вже й рідко. Їхнє народження в Еббоні не вважається незмивною ганьбою, як у тій же сусідній Ісорії. То навіщо королеві виходити заміж за нелюба, за чоловіка, нездатного любити своїх дітей, якщо навіть політичної вигоди з цього вона ніякої не отримала?

Магістр Райнар, звісно ж, помічає моє збентеження. Й на диво, правильно інтерпретує. Бо береться пояснювати: 

− Ризикну припустити, що тобі невідомі деякі юридичні моменти, що стосуються успадкування корони Еббона, − задумливо промовляє він.

– Про що ви? – одразу насторожуюся я. – Вимушена визнати, що вивченням юрисдикції я трохи… нехтувала.

Соромно зізнатися, але я частенько тікала з таких занять, поки дядько не взявся мене за це карати й заганяти назад. Висидіти на нудних лекціях з права мені було дуже важко. А всі ці закручені, хитромудрі формулювання в одне вухо входили, а в інше виходили.

Завжди здавалося, що краще я за цей час навчуся, наприклад, повітряні петлі робити, або бойовий артефакт новий зачаровувати, якщо на те пішло. А ще... Ну не розуміла я, навіщо вигнанці та парії, приреченій жити в далекій провінції, знати всі ці тонкощі. Основні закони відомі, і цього цілком вистачить. Дядько ж… дядько сердився, погрожував, а потім махнув рукою, заявивши, що я колись про таке ставлення до цього предмету сильно пошкодую. Ну-у-у-у, він мав рацію. Шкодую вже.

− Наполегливо раджу тобі вивчити це питання детально, Таллі. Та й підтягнути знання з цього предмету, – суворо зсуває брови ректор. – Але коли вже зайшла така мова, я тобі коротко поясню. Титул Владаря Еббона підтверджується магічно за допомогою Зірха, тут грає роль тільки спадковість, яка дає здатність керувати магією королівського роду. Але ж ти знаєш, що король, або королева – це вже більш адміністративні титули. І Владар, чи Владарка не обов'язково стають королем, чи королевою. Цей правовий казус був запроваджений, як пересторога, на випадок, якщо сила Еббоні зведе з розуму носія і той не зможе належним чином правити. І ось тут є один нюанс. Королевою, або королем Еббона може стати лише дитина, народжена в законному шлюбі. Королева Мілрет точно не могла допустити, щоб її первісток народився поза шлюбом.