Розділ 13

«Ти ж у мене не закохаєшся?»

Ця фраза, видана ​​Мортом з жартівливо-перебільшеним і нестерпно самовпевненим застереженням, ще не один потім незмінно піднімала мені настрій, часом пробиваючи на сміх.

Решта розмови, що сталася після мого дозволу йому увійти, викликала в мене вже більш неоднозначні почуття.

Однокурсник розповів, що декан під загрозою вильоту з Академії заборонив хлопцю будь-які романтичні наміри у напрямку його особистої учениці, тобто моєму. Так і сказав, якщо вірити Морту. Хлопець запевнив мого наставника, а потім і мене особисто, що має до мене суто людський і дружній інтерес, бо серце його давно й міцно зайняте іншою. Отже, якщо я сама не збираюся ним захопитися, то нам дали добро на дружнє спілкування. Мало того, Морту навіть доручили допомогти мені освоїтися в Академії.

Полегшення, яке я відчула після його слів, мене по-справжньому здивувало. Я навіть до кінця і не усвідомлювала, наскільки самотньою почувалася з того часу, як поїхала з Адарина. І заборона Сінна це почуття лише посилила. А тепер можна було не боятися, що через мене постраждає ні в чому не винна людина.

Закохуватись я в нього справді не збираюсь, мені не до того зараз. Не на часі. Та й подобається він мені зовсім в іншому плані, попри всю свою брутальну вроду та чарівність.

Я взагалі не впевнена, що здатна на те саме почуття, про яке розповідають дівчата та пишуть романтичні оповіді. Ніколи не відчувала нічого навіть віддалено схожого. Але ж це й на краще в моїй ситуації, хіба ні? Закоханість зі здоровим глуздом рідко дружить. Сінн і в цьому має рацію, щоб йому гикалося.

Але ще більше мене здивувало те, що магістр взагалі перейнявся цим попередженням, що особисто поговорив з Мортом і прояснив ситуацію. А ще переніс відпрацювання.

Якби я була більш наївною, могла б навіть запідозрити тут турботу. Але бути наївною мені за статусом не належить, тож, подумавши, я дійшла висновку, що наставник все-таки вловив мою істерику і таким чином вирішив усунути загрозу для душевного здоров'я довіреної йому підопічної. Бо інакше користі з мене не буде.

Ну-у-у, і на цьому дякую

Наступний після замаху день пролетів без якихось особливих подій. Майже.

Морт та його друзі явно прийняли мене до свого гурту. Незадоволений цим був хіба що Дуан, але його ніхто питати не став, а він і не висловлювався. Тож ходила я тепер скрізь у супроводі хоча б одного із хлопців, що змушувало підозрювати наставника у значно ширших дорученнях, виданих Морту.

А ще серед студентів пролетіла чутка, що з Академії зник студент. Хлопець із третього курсу бойовиків.

Ті відомості, які до мене долетіли, наштовхнули на певні припущення. Але дізнатися більше не було можливості. Викладачі старанно замовчували, що відбулося насправді, і чи взагалі щось відбулось.

Сінна, до речі, ні на заняттях, ні в їдальні я в той день жодного разу не бачила. Після занять пішла на тренування з магістром Кеганом, де по черзі продемонструвала йому своє володіння різними видами зброї, заслуживши скупе схвалення від суворого викладача. А мій арбалет і болти, зроблені мною власноруч, взагалі привернули його пильну увагу й приємно вразили, що особисто мене дуже потішило. Своїми бойовими артефактами я теж заслужено можу пишатися. Зрештою мені порекомендували обов'язково показати такі цікаві напрацювання своєму наставнику.

Декан і справді зовсім не приховує наш зв'язок. Он Морту сказав. І магістру Кегану. Мабуть, і інші викладачі знають.

І ще того вечора, коли я вже зібралася йти на відпрацювання в розплідник, у моїй кімнаті несподівано матеріалізувався посланий деканом есприт із посланням. Магістр Сінн з якогось дива вирішив мене попередити, що у зв'язку з розслідуванням змушений відлучитися з Академії, і висловив надію, що за його відсутності я буду розсудливою, обережною і ні в які пригоди та неприємності не влізу.

Можна подумати, я так і прагну вскочити в якусь чергову халепу. Він ще й застеріг, щоб я утрималася від спроб зустрітися з братом і сама нічого не з’ясовувала про замах, поки він з цим не розбереться. З усіма питаннями, що в мене можуть виникнути, наказав чекати його.

Минув ще один день. Я справді почала втягуватись. Навіть втомлювалася фізично тепер значно менше, ніж могла б. Що здалося мені трохи дивним, якщо чесно.

От тільки часу ні на що, крім навчання, не вистачало. У чомусь моїх знань і підготовки вистачало, у чомусь, як у тих самих основах менталістики, я явно й сильно відставала. Через що довелося терміново шукати бібліотеку і набирати там цілу гору підручників, щоб надолужити хоча б у теорії.

Відбула ще одне тренування із Кеганом. Відпрацювала з хлопцями у розпліднику. Сінн не з'явився.

І от що він так довго розслідує?

− О, декан повернувся, − перше, що я чую, коли ми всім нашим гуртом приходимо на обід у їдальню на третій день.

Вимовив це Гант. Він якраз йде попереду. Онора смикається, виструнчується, відразу ж починаючи шукати очима свого обожнюваного кумира. Та й мій погляд мимоволі стрибає в бік викладацького столу. Декан там дійсно сидить. І знову у компанії магістра Азарії. Руда магиня, вабливо посміхаючись і випинаючи свій бюст, обтягнутий бірюзовою тканиною розкішної мантії, щось натхненно розповідає моєму наставнику, ковзаючи пальчиком по його руці. Той руку не прибирає. І слухає задумливо.

Треба ж, яка ідилія.

З якимсь злим роздратуванням прямую до роздавального столу.

Отже, він дійсно повернувся.

Розібрався із замахом, чи ні?

Це якось пов'язано зі зникненням студента-бойовика з третього курсу, про який усі пліткують, чи ні?

Мій брат замішаний, чи ні?

Але й справді, навіщо мені знати правду? Хіба це мене стосується? Я ж зачекаю, потерплю і виявлю розсудливість! А от рудій Азарії увагу треба приділити негайно. Ось що терміново, а не якась там особиста учениця. Тьху! Гад!

Поруч із гуркотом опускає тацю на стійку Онора.

– Ти чого? − здивовано цікавлюся у дівчини.