Розділ 11

На практикум я все-таки встигла, прибігши за пару хвилин до приходу викладача. Невисокий, кремезний магістр Дарок, ґрунтовний і статечний, як більшість типових гірників, велів розбирати оніксові заготовки і приступати до створення артефактів відбиття.  І оттут вже я, завдяки дядьку, задніх не пасла, майже встигнувши закінчити свій артефакт за відведений на практикум час, і отримавши від викладача тверде «добре» та схвальний погляд.

А от із наступним предметом, основами менталістики, мені пощастило значно менше. У великій, круглій, з високою склепінчастою стелею, аудиторії, розташованій в одній з веж Академії, на нас чекала та сама руда магиня, яку я бачила вранці в їдальні поруч із Сінном. Красива, явно впевнена у своїх силах та чарівності, вона без будь-яких зусиль притягувала до себе захоплені погляди більшості хлопців нашого курсу.

В мене недоречно майнула думка, що і Сінн теж дивився на неї...

Тьху! Мені яке до того діло?!

Цього разу я не посоромилася зайняти місце поряд із Мортом на останньому ряду, хоч це й не врятувало мене від пильної уваги магістра Азарії. Я раз у раз ловила на собі її нечитані погляди, поки викладачка добре поставленим, приємним голосом озвучувала тему заняття – створення керованих ілюзій, що втілюють страхи супротивника.

Якщо і є те, що я не люблю більше, аніж вогняну стихію, то це ментальні впливи. Ментальний дар для мене абсолютно чужий, хоч дядько і стверджував, що в моєму роду менталісти були не рідкістю, отже й мені мали передатися хоч якісь крихти. Може й передалися, але виявилися так глибоко в мені заховані, що відкопати їх поки що нікому не вдалося.

Загалом, як я не намагалася, вловити, в чому полягає страх Морта, котрий став зі мною в пару, мені це так і не вдалося. Що вже казати про сплетіння відповідної ілюзії. «Незадовільно» і підібгані губи магістра Азарії стали цілком передбачуваним результатом моїх потуг.

Зате напарник для мене страту дядька зобразив майстерно і дуже барвисто. Мене від побаченого трясло аж до самого полігону, де цього разу нас чекав високий сухорлявий шатен – той самий магістр Кеган, який відразу ж відправив весь курс на пробіжку для розігріву.

Мені нічого не лишалося, крім як зняти плащ, повісити перев'язь з клинками на один з дерев'яних снарядів, зробити елементарну розминку і бігти, відсунувши на задній план розбуджену попереднім заняттям тривогу.

І от, біжу. Корисне заняття. В голові проясняється. 

На другому колі Морт, порівнявшись зі мною, торкається мого плеча.

− З тобою все гаразд? – у його голосі явно чується почуття провини.

Мабуть, хлопець і сам не очікував, що аж таке витягне з моєї підсвідомості. Звідки йому знати?

– Так. Не бери в голову, – відмахуюсь я, не бажаючи заглиблюватись у тему моїх страхів.

Тим паче, що й час для цього діже невідповідний – на нас постійно обертаються однокурсники, що біжать поруч. Їм теж страшне як цікаво, чого ж боїться новенька. Обійдуться.

І так уже доводиться гадати, чи не впізнав часом Морт того, чию смерть мені продемонстрував. А впізнавши, зіставити дядькову особу з тим, чий він опікун, і яким це боком може бути пов'язано зі мною – діло вже однієї хвилини.

– Якщо в тебе раптом є якісь сумніви щодо цього, то хочу одразу сказати, що від мене ніхто не дізнається, що ти побачила в цій ілюзії, – похмуро дивлячись уперед, повідомляє хлопець.

– Дякую, – відповідаю йому так само серйозно.

Впізнав, чи ні? Цілком можливо, що і ні. Все-таки дядько ще за правління моєї матері самоусунувся від державних справ і поїхав із дружиною в Адарин. Навіть якщо батько Морта є найвищим придворним вельможею, ймовірність того, що сам хлопець бодай раз бачив на власні очі барона Торалда Аддора, дуже мізерна. Тож боятися викриття поки що зарано.

– Усім розбитися на пари. Відпрацьовуємо останню зв'язку, – голосно командує магістр Кеган, щойно майбутні бойовики пробігають потрібну відстань. − Адептко Тайра, беріть вашу зброю і йдіть сюди. Продемонструєте свої навички та здібності особисто мені.

Поєдинок із викладачем? Сподіваюся, хоч пару хвилин вистою.

Ну-у-у-у… вистояла я трохи більше. Якщо можна так назвати бій, у якому твій супротивник, за бажання, може порубати тебе на фарш, але йому цікаво погратися і промацати твої межі. Поганяв викладач мене добряче. Жодної подряпини не залишив, лише змусив почуватися незграбною і невмілою роззявою.

Я навіть не думала, що люди можуть рухатися настільки швидко. Адже він зі мною далеко не на повну силу б'ється, а я вже змушена піти у глуху оборону, лише зрідка огризаючись спробами контратакувати. Дуже скоро від сили ударів, що я раз у раз приймаю на гарду, руки починають гудіти, дихання збивається, а одяг і волосся просочуються потом.

Атаки магістра стають все стрімкішими, зв'язки все складнішими, а удари сильнішими і небезпечнішими. Я вичавлюю з себе все, що можу і вмію, крок за кроком задкуючи від супротивника, що наступає.

− Не безнадійна, − констатує він, майстерно вибиваючи з моїх рук обидва клинки. − Завтра покажеш, якою ще зброєю володієш. На сьогодні вільна.

Ага. Як тільки віддихаюсь, так і стану прямо вільна одразу. Рівно до наступного заняття.

Невелика перерва на те, щоб переодягнутися в сухе і пообідати. Потім знову тренування на полігоні. Близький магічний бій. І Сінн, щоб його біси покусали.

Звучить команда розбитися на пари, Морт запитливо дивиться на мене, але я ловлю примружений погляд наставника і, зітхнувши, йду до Онори, яка ще не встигла визначитися з напарником.

– Не проти? – киваю їй на тренувальні майданчики.

– Яке там проти. Мені цікаво, – посміхається бойовичка. – Сама хотіла запропонувати.

От і мені цікаво. Та й ефективніше це значно – тренуватися з різними супротивниками. А ще – тепер до мене один уїдливий похмурий мораліст не причепиться.

Те, що русява однокурсниця – неслабка супротивниця, я вже встигла здогадатися, а от наскільки, зрозуміла тільки зараз. На відміну від мене, вона вчора мій бій з Мортом бачила. І зробила висновки. Тому, щойно після розминки декан дає команду знову відпрацьовувати вогняні атаки, я ледве встигаю підняти щити, насилу відбивши перше заклинання бойовички.