Розділ 3

З замку Адарин ми виїхали наступного ранку. Мене проводжали всі жителі. Багато хто витирав сльози. Багато хто давав напуття добрими словами та щирою підтримкою. Не було лише Когана. І хоч його демонстрація незгоди мене зачепила, та я швидко викинула це з голови. Вистачало інших переживань.

Від хвилювання і страху, від того, наскільки боляче мені було розлучатися з близькими, сила рвалася з ланцюга. Мені було нестерпно важко контролювати себе і не показувати, що означає для мене цей від’їзд. Величезних зусиль коштувало не дати волю своїм сльозам.

Але дім залишився позаду, а отже і слабкість демонструвати я більше не маю права. Інакше зжеруть.

Дорога до столиці зайняла не так багато часу, як я передбачала. За три дні ми подолали на конях добрячий шмат відстані, діставшись до Фратгерта, одного з найбільших міст королівства. А там скористалися стаціонарним порталом, щоб за два переходи перенестись до Осіріна.

Я весь шлях провела в сідлі, на своєму вірному вороному Бранту, проігнорувавши всі спроби всадовити мене в карету. Нехай вельможі самі в ній трясуться.

У шкіряній куртці-дублеті, в плащі з глибоким капюшоном, обвішана зброєю, я виглядала як частина загону, а не супроводжувана особа. Ще й з магами поладнала, а за ними й з гвардійцями також, що неймовірно дратувало Гусака Занкора.

Але про те, що цей чванливий бовдур мене на дух не переносить, я вже зрозуміла буквально з першої зустрічі. Справжнє ставлення Хатріла вловити виявилося набагато складніше. Він незмінно поводився зі мною надзвичайно люб'язно і чемно, багато посміхався, намагався спілкуватися, явно домагався моєї прихильності. Та часом я ловила на собі його задумливі погляди й від них ставало якось тривожно. Те, що лорд радник дуже непростий, я розуміла чудово. І довіряти йому точно не збиралася. Хіба що вдавати довіру.

Перенеслися ми на околицю Осіріна. Саме там встановлена арка столичного порталу. І ось тепер я з дивним відчуттям розглядаю вулиці міста, з якого мене вислали п'ятнадцять років тому, та в яке так несподівано повернулася. На свій подив розумію, що навіть щось пам’ятаю, та впізнаю. Ми тоді також більшу частину шляху подолали порталом, тож їхали цим самим маршрутом, хоч і в іншу сторону. Деякі речі намертво закарбовуються у мозку, навіть якщо були побачені у п'ятирічному віці.

− Ваша високість, − до мого коня наближається радник. − Поки ми були в дорозі, я не бачив сенсу наполягати й відмовляти вас від рішення їхати верхи. Але зараз ми у столиці. Вам буде безпечніше, якщо ви вшануєте нас з Євгером своїм товариством у кареті.

Я кілька секунд дивлюся на нього, схиливши голову набік. Вельможам незатишно від того, що вони, чоловіки, прибудуть у кареті, а принцеса, котру вони ж таки мають супроводжувати, верхи на коні. Але я не зобов'язана піклуватися про їхню ущемлену гідність. Могли теж їхати верхи.

– Ви дійсно вважаєте, що мені безпечніше бути там, де мене очікують побачити? – цікавлюсь, здійнявши брову. − Якщо вулиці столиці небезпечні для доньки короля, то я, мабуть, і далі вдаватиму простого мага й частину загону.

Сказавши це, піднімаю на обличчя шийну хустку і натягаю на голову капюшон, ховаючи під ним світлу косу. Ловлю на собі схвальний погляд Хаярта, одного з магів бойовиків, що нас супроводжують. Усміхнувшись, він повторює мої дії, а тоді видає короткий свист, привертаючи увагу свого напарника Мортіна. Вказує на себе, потім на мене, і той теж ховає обличчя та волосся, зрівнюючи нас трьох зовні.

− Бачите, лорде Хатріл? Я в безпеці, бо ніхто не знає, що я їду з загоном, а не у вашій дерев'яній душогубці, – зауважую зі смішком, відзначивши про себе, що очі радника на коротку мить недобре примружуються.

Але чоловік швидко опановує себе і розпливається у звичній посмішці.

– Що ж, ваша високість. З цього погляду, ваше рішення дійсно видається вкрай розумним. Тоді більше не наполягатиму.

З прямою спиною він прямує до карети і піднімається всередину, змусивши посунутися Занкора, що якраз виглянув назовні. Королівські посланці зачиняють дверцята, але я ще кілька секунд відчуваю на собі їхні погляди, поки кучер не спонукає коней рушити з місця.

Мортін з п'ятіркою гвардійців несеться вперед, а ми з Хаяртом і рештою загону прилаштовуємося ззаду.

– Небезпека справді існує? – цікавлюся я у бойового мага, що скаче поруч. Йому я готова повірити набагато швидше, ніж батьковим вельможам.

– Не всі задоволені рішенням його величності повернути вас, – знизує той плечима.

– Чому? – зиркаю на нього.

Деякі припущення в мене є, звісно. Але цікаво почути, що скаже той, хто має мене захищати.

− Ніхто не знає, чого від вас чекати. Досі всі вважали спадкоємцем вашого брата. На принца покладалися великі надії й тепер дехто вважає ваш приїзд несправедливим щодо нього. До того ж не можна виключати ймовірність того, що ваше повернення стане поперек горла перевертням. Сильна кров Владарів на троні зробить Еббон сильнішим. Вони можуть спробувати усунути вас до того, як ви станете вагомою силою.

Угу. Як же без загрози від перевертнів? Тільки зріє в мені дивне відчуття, що свої зараз особисто для мене значно небезпечніші.

Обводжу поглядом вулицю, якою ми їдемо. Наш шлях лежить майже через все місто. І в міру просування карета без розпізнавальних знаків і гербів, але у супроводі королівських гвардійців привертає дедалі більше уваги. Люди зупиняються і відверто витріщаються. Показують пальцями, обговорюють. Де-не-де я навіть чую слово «принцеса». І радості з приводу мого ймовірного повернення у мешканців столиці щось не видно.

Може я себе накручую, але мені чомусь здається, що навіть повітря в Осіріні буквально насичене напругою. Люди стривожені, і це відчувається. З розмов гвардійців під час привалів я дізналася, що загроза війни з перевертнями більш ніж реальна. Імператор Сандер саме розібрався зі своїми східними сусідами й тепер звернув свій погляд на Еббон. А король Вальдар не може стати на захист своєї землі, як справжній Владар, бо не є таким по своїй суті. Істинною Володаркою була моя мати. Можу такою стати і я.