Розділ 72

Маячні сновидіння упереміж зі спогадами потроху розсіюються, і я повільно розплющую очі. У спальні панує напівтемрява, але обстановка моїх особистих кімнат пізнається буквально відразу ж. У цих покоях я провела більшу частину свого життя, життя принцеси Єсенії, старшої дочки короля Доріана та королеви Емілії.

Чи то сон був цілющий, чи то дія гіпнозу минула, але пам'ять до мене повернулася майже вся. І тепер я точно знаю, що ми з мамою якось ранньої осені, вирушивши в ліс по гриби на рідній Землі, ненароком потрапили в портал і опинилися в іншому світі, цьому. А там, тобто тут, уже зустріли тата. Він тоді зовсім не був королем, усього лише герцогом Колчестером, а для мене, п'ятирічної, яка не надає значення статусам, — похмурим чоловіком із вовком, якому шалено подобалася моя мамочка.

Повертаю голову і бачу маму, що дрімає в кріслі біля мого ліжка. Серце стискається від непередаваних почуттів. Так хочеться доторкнутися до неї, притиснутися, обійняти щосили, щоб знову відчути те забуте відчуття любові й ласки, яке мені тільки снилося. 

Але я не хочу її будити, глибокі тіні під очима мами ясно вказують, що відпочинок їй не завадить, а я, прочекавши цілий рік, можу і ще почекати кілька годин. Головне вона поруч, тут зі мною. Я відчуваю її запах, тепло, турботу, і цього достатньо, поки що достатньо.

Тяжкість у ногах змушує відірвати погляд від мами і поглянути на те, що мене так відчутно придавлює до ліжка і гріє не гірше за пічку. Мої очі зустрічаються з ясними блакитними очима величезного димчасто-сірого кота.

— Химеро? — зривається з губ тихий шепіт. 

Кіт, немов зрозумівши мене, обережно підіймається на всі чотири лапи і з насолодою потягується. Його спина вигинається високою дугою, а рот широко роззявляється, відкриваючи моєму погляду тонкі білосніжні ікла і загнутий угору рожевий язичок. І тільки потім він, випроставшись, повільно й поважно наближається до мого обличчя. 

— Химеро! — знову повторюю, несміливо простягаючи руку до тварини.

Він одразу ж утикається мені в долоню лобастою головою, видаючи гучні звуки муркотіння. Пальці зариваються в довгу густу шерсть, пробігають по хребту. Я в дитинстві навіть уміла з ним розмовляти, але що старшою ставала, то менше в мене виходило його почути, але зараз я відчуваю знайоме поколювання в подушечках пальців, і перед очима виникають туманні картинки.

Я бачу Кейна, такого красивого, ошатного. Його рука стискає мою долоню, а очі дивляться прямо мені в душу.

— Тепер ти моя дружина, — ледь чутно шепочуть його губи.

Він відкидає вуаль із мого обличчя, і я розумію, чому картинки здавалися такими бляклими. Поруч щось говорить святий отець, але я не чую його. Уся моя увага прикута до чоловіка навпроти мене. У куточках його губ причаїлася лукава усмішка, а в очах безхмарне літнє небо.

— То мені можна? — запитує він, схиляючись до мене.

— Що? — хрипко відповідаю, не почувши першу частину запитання.

— Поцілувати наречену? Або наречена, як минулого разу, спробує наступити мені підбором на ногу? — гмикає наречений.

— Можна, — хихикаю у відповідь. — Головне, щоб при цьому агресивно налаштовані вироби таксидермістів не з'явилися. А то пам'ятаю після одного такого поцілунку...

Але договорити мені не дають, закриваючи рот найпоширенішим і вельми дієвим способом.

Видіння зникає, а я знову опиняюся у своєму ліжку, задумливо погладжуючи кота за вушками. Значить, все-таки заміж за Кейна, який, як виявилося, за сумісництвом, повстанець Ашкай і зниклий принц Ерік Ніколас Хальвард, спадкоємець престолу Леданії. Цікаво... І трохи прикро. 

Він від мене приховав своє походження, і це цілком зрозуміло, але про те, що я принцеса Єсенія, Кейн теж здогадався. Не міг не здогадатися. Королівські діти чудово знають портрети всіх членів монарших родів, і навіть якщо він спершу мене не впізнав, то потім явно згадав. І до батька навідався, наскільки я знаю, інакше тата б не було в академії, і до Альянсу звернувся з доказами злочинів Гейєлорда, щоб справедливість перемогла. Чому ж мені не сказав про те, хто я? Приховав. Заради безпеки? Міцніше знаєш — менше спиш, тобто навпаки, менше спиш — міцніше знаєш... тобто, ну його... Припустимо...

А ось залицятися до мене коли його високість зволили? До того, як моє походження спливло, чи після? Наскільки чесні його почуття і помисли, чи наш шлюб просто вигідний? Леданія такого союзу явно більше потребує, ніж Алігія. 

Я дуже хочу вірити Кейну, дуже. І любити його хочу щиро й самовіддано. Але зубастий черв'ячок сумніву вже з насолодою вгризся в моє серце і методично точить його, кидаючи мене в розгубленість і зневіру.

— Єсю, донечко, — сонно бурмоче мама, заворушившись в кріслі.

— Матусю, — хриплю у відповідь. Дивно, я думала, що вже впоралася з емоціями, але грудка знову підкочує до горла, а на очах виступають сльози. — Матусю... Рідна...

Солоні краплі біжать по щоках, падаючи на покривало, залишаючи на ньому розпливчасті плями.

Вона відразу ж підіймається зі свого місця і захоплює мене в обійми. Міцні. Теплі. Люблячі. Такі, про які я завжди мріяла. Моя матуся.