Розділ 35

З жалем відкладаю напівпорожню тарілку, розуміючи, що переоцінила свої сили. Значна частина делікатесів так і залишилася мною не розкуштована, але почуття насичення заважає проковтнути ще хоча б шматочок.

Відкидаюся на спинку лави і випрямляю втомлені ноги. О-о-о, як же мені добре!

Народ на танцполі продовжує веселитися, хвацько витанцьовуючи під якусь запальну і, швидше за все, народну мелодію, радісно дриґаючи ногами в хороводі. І якби я не була настільки втомлена, сама б кинулася до них, настільки завзятий цей танець, але ступні, що гудуть, мені цього не пробачать.

Утім, я помічаю, що натовп усе ж суттєво рідшає. Дехто, розбившись на парочки, теж окуповує вільні лавки, ласуючи смаколиками та напоями, ще частина виходить у двір подихати свіжим повітрям, і тільки найстійкіші та невтомні залишаються погойдуватися в такт повільного танцю, щойно він змінює хороводний.

Я захоплено спостерігаю за ними, зі здивуванням помітивши серед танцюючих блондина в парі з Лавон. Оце так справи! Чим це вона його зачепила, чи він її? Востаннє вони явно виражали одне до одного спільну неприязнь. Я настільки захоплююся спогляданням цієї дивної парочки, що навіть не помічаю Кейна, поки він не плюхається на вільне місце біля мене.

Простеживши за моїм поглядом, хлопець запитально підіймає брови, киваючи на цих двох.

— Якщо ти мене запросиш на танець, я тебе вкушу, — загрозливо примружую очі. — І так ледве відбилася.

— Як скажеш, — друг підіймає вгору руки, не особливо пручаючись. І поки я вирішую, зрадіти мені його покірності чи образитися через те, що він навіть не намагається наполягати, Кейн нахабно простягає руку до моєї тарілки і безцеремонно краде в мене відразу кілька маленьких сендвічів із паштетом.

— Гей! Це моя їжа? — обурено вигукую, ляскаючи його по нахабній загребущій долоні.

— Тобі що, шкода? — хлопець швидко закидає до рота смаколик і, примруживши очі, повільно з насолодою пережовує. — Я втомлений і голодний. Тільки-тільки повернувся з чергування, а ти хліба насущного для мене пошкодувала? Черствим бутербродом дорікаєш.

У його голосі протягає образа, а в очах хлюпається смуток. Я навіть не одразу розумію, що він жартує.

— Та ну тебе, — пирхаю і віддаю йому свою тарілку, а сама знову повертаюся до споглядання парочок. — А про яке чергування ти кажеш?

— Ну, мені ж треба жити на щось? — трохи невиразно відповідає Кейн, старанно пережовуючи чергові ласощі. — Між іншим, сьогодні якраз був у патрулі, який охороняє ділянку біля твого улюбленого кладовища.

— Воно не моє улюблене? — спокусившись, теж хапаю з тарілки бутерброд. Мій зголоднілий співрозмовник із таким апетитом наминає частування, що й самій захотілося.

— Ну-ну, — підкреслено тямущо хитає головою друг. — Як же не улюблене? Місце колишньої слави, як-не-як. Я ж у курсі про твою доблесну битву з ритольником.

Мовчки зітхаю, витираючи руки серветкою. А що сказати? Ажіотаж навколо історії вщух, але ж не забувся...

— Усе, я відпочив і підкріпився. Ти, дивлюся, теж, — раптово видає хлопець. І я навіть не встигаю нічого збагнути, як він підхоплює мене з лавки і тягне на танцпол. — Ти повинна мені віддячити танцем.

— Я? — здивовано округлюю очі, але долоні на його плечі все ж опускаю.

— Ти-ти, — підтверджує мій раптовий кавалер. — Я тебе врятував від обжерливості, хоробро знищивши всі запаси провіанту. За таке ти мені винна навіть не один танець. Я ж безстрашно жертвував власною стрункою фігурою!

З губ зривається смішок. Ну, як такому відмовиш? Сьогодні, схоже, у мене є всі шанси зіграти роль Попелюшки до кінця, і навіть танець із принцом намічається.

Підіймаю погляд, зустрічаючись очима з Кейном, і немов провалююся в бездонний вир. У них жовтими сполахами відбиваються чарівні вогники та золоте конфетті, яке знову починає сипатися зі стелі. Від гарячої чоловічої долоні на моїй талії немов пробігають тисячі іскорок, розлітаючись по тілу гостренькими збудливими голочками. Серце завмирає десь прямо в горлі, стукає набатом у вухах, а голова робиться легкою, немов кулька, наповнена гелієм. Мені здається, ще трохи, і я злечу.

Його обличчя нахиляється до мене все ближче і ближче, а всередині все солодко завмирає в передчутті.