Розділ 33

Хвилину він стоїть, не ворушачись, а потім його плечі починають підозріло тремтіти. Пасма блондинистого волосся, що впали на обличчя, повністю приховують від мене його вираз, хоча із затяжного мовчання здогадуюся, що щось не те. 

Не може бути! Я влучила пальцем у небо? 

Потім чується здавлений рохкіт, і я розумію, що ця зараза сміється. Він ірже, мов кінь Пржевальського, зігнувшись навпіл і спершись долонями об коліна, не в силах вимовити й слова.

Надувшись, складаю руки на грудях і чекаю, коли Джер прийде до тями. Прикро до жаху...

— Ну ти даєш, малявко, — за кілька хвилин, ледь дихаючи від сміху, хрипить хлопець, витираючи сльози, що виступили. — Тільки не кажи, що й ти з глузду з'їхала, як усі ці дурні курки?

Продовжую ображено сопти, нічого не відповідаючи на цю заяву. Почуття сорому стає непереборним... От гад білобрисий!

— Я тобі зараз відкрию один секрет, дрібното, — хлопець випрямляється і зі змовницьким виглядом схиляється до самого мого вуха. 

Я намагаюся тримати голову прямо і вдавати з себе крижану королеву. Адже на сто пудів упевнена, зараз знову якусь гидоту бовкне. 

— Деяким людям разюче личить мовчання... — каже він, точнісінько виправдовуючи мої очікування.

Кейн повертається за кілька днів, трохи втомлений і задумливий, але від обов'язків вести мене на роботу не відмовляється, звільняючи блондина від цієї непосильної ноші. І я, і Джер із полегшенням сприймаємо зміну варти, хоч і намагаємося мляво пручатися, вряди-годи виявивши разючу одностайність з огляду на те, у якому стані перебуває друг.

І хоч питання так і просяться зіскочити з язика, я, доклавши величезних зусиль, стримую свою допитливу натуру, так і не озвучивши їх. Кейн не на жарт чимось стурбований, але навряд чи він поділиться зі мною цими турботами. Утім, у мене й своїх клопотів вистачає.

Під кінець тижня я викуповую свою шикарну сукню й отримую від майстра Льюїна позаурочний вихідний. Бал має розпочатися о восьмій вечора, але ж мені, як і будь-якій іншій дівчині, потрібно добряче підготуватися.

З косметикою та укладками я не дружила зовсім, воліючи обходитися без першої та обмежуватися косою або недбалим пучком у другому випадку. І як добре, що в мене є Лалі. 

Моя невгамовна сусідка швиденько бере мене в оборот і за якихось хвилин сорок перетворює з Попелюшки на принцесу. Бо коли я обертаюся до дзеркала, щоб побачити своє відображення, почуваюся саме так. 

Дівчина із задзеркалля зовсім не схожа на відчайдушного шибеника Сеньку, а виглядає леді Єсенією, витонченою, елегантною і... дорослою.

Ніжно-кремова сукня відкриває ключиці, підкреслює талію і розходиться пишною спідницею до підлоги. Витий візерунок охоплює коротенькі рукавчики на плечах, роблячи їх ажурними й невагомими, струмує по грудях і подолу, додаючи вбранню вишуканості і навіть якоїсь... аристократичності. От зуб даю, що його не посоромилася б надіти й сама королева. 

Доповнюють образ приголомшливо красиві туфельки в тон, позичені незмінною подругою, благо розмір ноги в нас із сусідкою повністю збігається.

Сама Юлалія теж виглядає такою собі Сніговою Королевою у своїй сліпучо-білій сукні, посипаній діамантовою крихтою, що іскриться у світлі ламп. У підібраних у високу зачіску світлих локонах виблискує срібляста діадема. 

Чи не для Ірнеста вона так чепуриться, бал же для всіх курсів? Хоча, чому б і ні? Лалі не завадить відчути себе чарівною і привабливою після того, що їй наговорив її козел-наречений. Ручаюся, сьогодні в неї від кавалерів не буде відбою...

До навчального корпусу, у залі якого проходитиме бал, ми перебігаємо за лічені хвилини, накинувши на сукні теплі пальта і взувши зимові чобітки. А здавши верхній одяг у гардероб, там само й перевзуваємося в туфлі.

Юлалія перша прослизає в розчинені двері залу, з якого долинає музика, я ж, забарившись біля дзеркала, трохи відстаю. 

Кидаю останній погляд на своє відображення, поправляю неслухняний локон, що вибився із зачіски, і теж збираюся вже зробити крок за сусідкою, але злякано завмираю. Із дзеркала на мене дивиться Химера. У його сіро-блакитних котячих очах розгораються жовті іскри, як маленькі променисті сонечка на тлі літнього неба. Серце пропускає удар і провалюється кудись у порожнечу, а все моє тіло охоплює нервове тремтіння. 

Щось трапиться! Відчуваю!

Любі читачі, дякую, що мандруєте цією історією разом зі мною! ❤️ Нагадую наш графік оновлень: свіжі проди чекатимуть на вас 5 разів на тиждень — з понеділка по п'ятницю рівно о 7:00 ранку. Субота та неділя — наші законні вихідні для відпочинку та накопичення натхнення. 😊 Якщо ця новинка припала вам до душі, будь ласка, підтримайте її вподобайкою (зірочкою) та поділитися враженнями у відгуках. Ваша підтримка для мене безцінна, адже вона дає крила писати далі! Безмежно вдячна кожному з вас!