Розділ 11

Другу пару, вже з алхімії, викладає молода і приголомшливо красива жінка, магістр Абігейл Бертон, від якої в чоловічої половини курсу тече слина настільки рясно, що загрожує затопити все приміщення. Нескладно здогадатися, які почуття в цей час переважають серед жіночої половини курсу. Магістр теж, як і професор Квінтін, роздає нам теми для ознайомлення і призначає після сьогоднішніх пар факультативну лабораторну.

А ось третьою парою виявляється семінар з бестіології, якого особисто я чекала зі щирим інтересом. Уперше вздрівши на вихідних книгу з цього предмета, я півдня не могла від неї відірватися, настільки захопливими мені здалися описи різних магічних тварюк. Деяких із них, як наприклад келпі, мені доводилося зустрічати і в земній міфології, а ось ликаси чи катаброги були зовсім незнайомі.

Магістр Тус, прочитавши нам невелику вступну лекцію, швиденько проходиться за списком, ставлячи запитання кожному з нас і оцінюючи рівень знань, та розподіляє теми доповідей, які ми маємо підготувати на наступний раз. 

Мені дістається якийсь ухольник, про якого я жодного разу не чула. Я з хвилину дивлюся на надряпані чорнильною ручкою літерки, намагаючись зрозуміти, може часом недочула, а потім підсовую записку Лалі. 

Сусідка знизує плечима, даючи зрозуміти, що й для неї ця істота невідома. Їй-то пощастило, про мантикор навіть я дещо знаю. Та й у підручнику про них написано аркушів двадцять, не менше. А ось де мені цю ухкаючу тварюку шукати — питання. Мабуть, доведеться ще після факультативу в бібліотеку теліпатися не тільки за підручниками, а й за додатковою інформацією для реферату.

На лабораторну вже плентаюся з останніх сил, втомлена як собака, хоча сама по собі алхімія викликає страшенну цікавість. Різнокольорові реактиви в колбах, пробірки, спиртові пальники і витяжні шафи — усе це нагадує вельми прокачаний кабінет хімії. Сам же предмет виявляється складним і таким, що вимагає концентрації уваги. 

Сьогодні ми здебільшого вивчаємо правила поведінки в лабораторії і лише під кінець пари наважуємося на нескладний алхімічний експеримент. І якщо в усіх у пробірках розчин стає яскраво-блакитного кольору, як і описано в інструкції, то у Стюарта він виблискує насиченим помаранчевим, як стиглий апельсин під Новий рік, і відчайдушно димить, випускаючи запах біди, що невблаганно насувається на наші голови.

— Магістре Бертон, що це? — очманілим поглядом дивиться на плід своїх старань здивований одногрупник, у той час, коли всі ми намагаємося відсунутися подалі від вигадливого експериментатора.

— Ти що коїш! — волає нещасна викладачка, захоплена талантами свого учня. — Бігом пробірку під витяжку! Я для кого правила сьогодні читала?

Стю слухняно пхає посудину у витяжну шафу, набуваючи від яскравої пари свого варива теж дивовижного помаранчевого кольору. Навіть брови й вії одногрупника стають апельсинового кольору, перетворюючи хлопця на веселеньку морквину.

Ми захоплено й злякано дивимося на Стюарта, поки магістр Бертон, вирвавши в нього нещасливу пробірку, усуває наслідки аварії.

— Завтра після пар до мене! — гарчить викладачка. — Будеш складати правила поведінки в лабораторії. Не допущу до практичних, поки не вивчиш їх назубок! А зараз бігом руш у лазарет.

Поникнувши, нещасний однокашник кидає методичку в сумку і, попрощавшись з усіма, виходить із кабінету.

А за кілька хвилин відпускають і нас, у лабораторії залишається лише парочка студентів для прибирання. Як оголосила нам шановна магістр, щоразу після практичної вона призначатиме чергових, які мають ліквідувати наслідки творчих безчинств своїх одногрупників.

Мені пощастило якраз потрапити в першу пару «ліквідаторів». І поки Гісберт витирає столи, вишиковує реактиви на полицях і перевіряє витяжки, я поспішно мию штативи з пробірками, зливаючи в раковину наші розчини. Йоржик шарудить, як заведений, по тонких скляних стінках, а я раз у раз дивлюся на годинник. Мені сьогодні треба і в бібліотеку, яка працює до четвертої, і до ректора, передати подарунок Ашкая, та й від голоду живіт буквально зводить. Вранці через нерви не було апетиту, а на перерві щоразу нас затримували викладачі, знайомлячи з графіком індивідуальних занять, і я не встигала збігати перекусити.

Я вже домиваю останній штатив, коли позаду мене раптово лунає запитання.

— Де магістр Бертон?

Тихо зойкнувши, різко розвертаюся і ненавмисно вихлюпую вміст склянок. Блакитний розчин розлітається віялом бризок, заляпуючи білосніжний халат і довге, скручене в химерному плетінні волосся, кокетливо перекинуте на могутні чоловічі груди.

Ковтаю сухим горлом, безпомилково впізнавши цю блондинисту шевелюру. Ой, як незручно вийшло...

Хлопець реве білугою, безпорадно спостерігаючи, як його розкішна грива набуває ніжного блакитного відтінку.

— Ти за це поплатишся, малявко, — шипить він, простягаючи до мене руки.

Пискнувши від переляку, присідаю і, прослизнувши під загребущими кінцівками месника, кричу Гісберту, що мені треба поспішати. Поспіхом залишаю на столі штатив, хапаю сумку з конспектами і кидаюся геть. Сподіваюся, одногрупник на мене не образиться. Зрештою, там лише один штатив домити залишилося.