Розділ 8

Ранок настає за звичкою хм… рано. У дитбудинку не заведено було валятися до обіду. Щодня нас будили не пізніше сьомої, потім був сніданок і заняття, пізніше гуртки чи прогулянки. Іноді вихованцям притулку проводили екскурсії в якісь красиві місця нашого міста, пару разів ми навіть їздили в обласний центр у краєзнавчий музей і картинну галерею.

Умившись, починаю збиратися. Повинен же бути тут недалеко хоч якийсь ринок, де можна купити все, що мені потрібно. У животі бурчить від голоду, але я намагаюся не помічати цього. Коли я востаннє повноцінно їла? Ще на Землі. У дорозі ми трохи перекусили, та й у самому місті Ашкай купив мені пиріжок із м'ясом, а ввечері я настільки перехвилювалася, що й думати забула про хліб насущний. І ось тепер мій організм не соромиться дорікнути мені в моїй забудькуватості.

Ще вчора я примудрилася випрати свої речі і вивісила за вікно сушитися. За ніч вони суттєво підсохли, але, на жаль, не повністю. Подумки махнувши рукою на цю незручність, натягую ще вологий, але порівняно чистий одяг, зсипаю частину монеток у нагрудну кишеню, ретельно приховавши інші, і, взявши із собою мішок, виходжу з кімнати.

Базар знаходиться зовсім поруч, я швидко знаходжу дорогу до нього. І вже за п'ятнадцять хвилин гуляю торговими рядами, з цікавістю витріщаючись на всі боки. Ще раз подумки перерахувавши прихоплені із собою гроші та порівнявши ціни, розумію, що шикувати мені немає на що, але й голодувати я не буду. А там і стипендія має підійти.

Насамперед купую в милої бабусі пиріжок зі смородиновим варенням, а в її сусідки кухоль із молоком і нарешті вгамовую вовчий голод.

Потім іду в речові ряди, приглянути собі сякий-такий одяг. Хоч дівчина в штанах і не викликає в оточення особливого здивування, але все ж так ходити не надто заведено ― усі дами, яких я зустрічаю, одягнені або в сукні, або блузки і спідниці.

На нові вбрання я, уздрівши ціни, вирішую не витрачатися, зате знаходжу комісійну крамничку, де продаються цілком собі пристойні речі. Придбавши парочку блуз і спідниць, а потім, подумавши, і легкі черевички, бо мої зимові занадто теплі для такої погоди, забредаю в канцелярську крамничку. А там уже, не скуплячись, купую схожі як у сусідки письмові приналежності, зошити, лінійки та інший інвентар. Продуктові ряди залишаю «на закуску», відвідавши їх останніми за списком.

Коли в обід повертаюся додому, то просто з ніг валюся від утоми, зате думка про те, що я придбала все, що було потрібно, хоч і витративши всі прихоплені із собою гроші, гріє душу і серце. Дякувати Богу, що книжками нас академія має забезпечувати. 

М-да... починати нове життя виявляється непросто, зате так захопливо і цікаво.

Усю неділю я витрачаю на прибирання, готування — благо я навіть невелику каструльку прикупила, у якій можна і суп, і кашу зварганити — і ознайомлення з тим, чому мене мають навчати. Для цього, звичайно, довелося запозичити підручники в сусідки. Взагалі-то мені дуже ніяково брати чуже без дозволу, але прийти в понеділок, не знаючи нічого про майбутні предмети, набагато незручніше.

А ввечері, щойно за вікном добряче сутеніє, у замковій щілині лунає скрип, і за секунду двері відчиняються. Ось і з'явилася моя сусідонька...