Розділ 7

— Можете йти, юна міс, — відпускають мене маги і заглиблюються у свої списки.

— Куди? — підводжуся зі стільчика і, закинувши мішок на плече, розгублено оглядаю співрозмовників.

Воган спантеличено кліпає очима, потім ще раз, а тоді ляскає себе рукою по лобі.

— Перепустка, — вигукує чоловік. — Зараз я вам випишу. Віддасте її комендантці гуртожитку, і вона вас поселить.

І за хвилину мені вручають вузеньку смужку паперу, на якій нерозбірливим почерком надряпано якесь послання з розмашистим підписом унизу.

Ну що ж, гадаю, сьогодні перстень Ашкая передати не вдасться. Не знаю, чи можна його віддавати в присутності інших, тому зволікаю. А сам ректор, судячи з усього, нікуди йти не збирається, скоріше навпаки, вельми глибоко занурюється у вивчення стосу аркушів, послужливо підсунутих йому Воганом.

Я не наважуюся відволікати майстра Езофілуса від цієї захопливої справи, справедливо припускаючи, що поговорити з ним можу й пізніше. І, попрощавшись із чоловіками, виходжу з кабінету, навіть забувши запитати, де розташований цей самий гуртожиток.

На щастя, біля виходу я знову натикаюся на того самого метушливого хлопчину, який допомагав мені знайти кабінет приймальної комісії, і знову чіпляюсь до нього з проханням про допомогу. Він на диво, не відмовляє, та ще й пропонує провести. А там буквально передає на руки сивочолій старенькій, яка виконує обов'язки комендантки.

— Нова студентка? — міряє вона мене прискіпливим поглядом. — Сподіваюся, остання? А то понабирали тут казна-кого... — бурчить собі під ніс, вибираючи мені постільну білизну, подушку й матрац.

Зваливши цей скарб мені на руки, містріс Блізе веде мене в мою майбутню кімнату. 

Підіймаючись сходами слідом за бадьоренькою старенькою, я встигаю тричі проклясти свою недалекоглядність. Ну чому? Чому я не додумалася залишити частину постільної білизни в кабінеті комендантки? Важкий ватний матрац, скручений рулетиком, добряче відтягує руки. А недбало кинута на нього зверху постіль раз у раз норовить звалитися на підлогу.

Але удача все ж вирішує повернутися до мене передом, і мій нелегкий шлях закінчується на четвертому поверсі, хоча сама кімната виявляється найдальшою від сходів.

— Влаштовуйся, — запрошує мене всередину містріс Блізе, відчинивши ключем двері з номером чотириста один.

— Твоя сусідка приїде в понеділок. По речі додому вирушила. Хороша дівчинка, з пристойної сім'ї, — на цих словах комендантка ще раз прискіпливо оглядає моє чоловіче вбрання, що не виблискує чистотою та новизною, і невеликий потертий мішок із речами.

— Дякую, — гордо задираю підборіддя. Не на ту натрапила. Я вижила в притулку, а тут і поготів зможу. А на снобів мені абсолютно начхати.

Гмикнувши щось нечленороздільне собі під ніс, старенька йде, а я нарешті залишаюся цілком сама.

Моє майбутнє житло не відрізняється великими розмірами, як, наприклад, спальня в нас у притулку, зате тут замість сімох осіб ми житимемо, судячи з ліжок, тільки вдвох. Одне з них уже зайняте, це помітно по яскравому домашньому покривалу, накинутому на постіль, кільком кумедним м'яким іграшкам, що сидять попід стінкою, і книжці, що валяється біля них. Знизавши плечима, починаю застеляти друге, яке прикрите колючим казенним покривалом, а потім, улаштувавшись на ліжку, витрушую на нього з мішка все своє мізерне майно. М-да... не густо в мене з ним.

Витягнувши те, що може мені знадобитися і не приверне уваги, земний рюкзак, курточку й одяг я відразу ховаю в шафу, на щастя, у нас із сусідкою вони теж окремі, та ще й на ключ замикаються. Замочок, щоправда, досить-таки кволенький, але все одно мені так спокійніше.

Крім цього, у мене в мішку є ще прихоплена чиста запасна сорочка, що належала комусь із розбійників, бандана і, найголовніше, кілька мідних та срібних монеток, якими мене забезпечили ковбої. 

Тоді мені здалося якось надто неправильним обшукувати трупи і брати чужі гроші, але тепер я Ясу та Ашкаю дуже вдячна. Адже, заспокоївшись і подумавши, розумію, скільки всього мені треба зараз купити, починаючи від деяких гігієнічних засобів і закінчуючи якимось більш підхожим одягом. Цін я, звичайно ж, не знаю, але справедливо припускаю, що навряд чи ця жменя монет є цілим статком.

Склавши все назад, уперше за день відчуваю втому. Незважаючи на ранній вечір, очі в мене злипаються, і я вже вкотре прикриваю долонею позіхання.

Душова знаходиться без проблем. Зрадівши, що вона не сильно відрізняється від земних, швидко стаю під гарячі струмені і з насолодою відмокаю під ними. Маленький брусочок мила я прихопила із собою ще на Землі, як і зубну пасту зі щіткою. 

Ретельно відмиваю із себе бруд і дорожній пил. А ось витиратися доводиться чистою банданою, рушник я забула. На вимите тіло накидаю запасну сорочку, яка, на щастя, настільки велика, що закриває мене ледь не до колін, і швиденько шмигаю до себе в кімнату, не зустрівши нікого по дорозі. А там уже, запнувши штори і ковзнувши в ліжко, з полегшенням заплющую очі. Завтра на мене чекає новий день і нові дива.