Пролог

Алігія. Королівський палац. 

Кожен зроблений ним крок у напрямку кабінету глухим набатом розноситься пустельним коридором. Мерехтливі світильники на стінах лише злегка розсіюють вечірні сутінки, що заповнили приміщення сірими тінями. Для візитів час досить-таки пізній, навіть занадто. Але новина, яку збирається повідомити Річард, глава розвідувального управління Алігії, не терпить зволікань.

Мовчазні вартові по обидва боки від дверей, як і годиться, майже не звертають на нього уваги, і без зайвих запитань широко відчиняють важкі дубові стулки, щойно чоловік опиняється біля порога. Що не кажи, а приємно мати привілейоване становище, принаймні особисто Річард ним несказанно пишається. До цього він ішов багато років, доводячи свою вірність ціною власного життя, чому б тепер щиро не насолодитися перевагами, які дає особливий статус.

— Ваша величносте, — низько вклоняється глава розвідки Алігії, щойно двері за його спиною зачиняються.

Чоловік, який сидить за величезним дубовим письмовим столом, одразу ж підіймає голову від документів, які він перед цим скрупульозно вивчав. 

— Річарде, є новини? — одразу ж запитує він, відкладаючи вбік аркуші. 

— Так, ваша величносте. Ми знайшли її, — підтверджує той. 

Очі монарха, на секунду блиснувши вогнем, знову гаснуть, і на обличчя повертається звична безпристрасна маска. 

— Знайшли? Де? — високий жіночий голос, що раптово пролунав звідкись збоку, застає Річарда зненацька — він навіть і не подумав, що в кабінеті може бути хтось ще. А даремно... Адже варто було здогадатися, що раз вісті стосуються не тільки його величності Доріана, а ще й королеви Емілії безпосередньо, то вона навряд чи б пропустила цю розмову.

— Ваша величносте, — тут-таки повертається глава служби розвідки, щоб як личить привітати й королеву Алігії.

Тендітна жіноча фігура із сірим котом на колінах здається майже непомітною в затемненому кутку канапи. Вона, кивком відповівши на привітання, підводиться і прямує до монарха. 

Величезний сірий звір, зіскочивши на підлогу з граційністю небезпечного хижака, прямує за нею, як прив'язаний. А щойно парочка опиняється біля монарха, звір одразу ж береться тертися об ніжку стола і голосно муркотіти, як звичайний домашній улюбленець. Тільки хитрі погляди, що кидаються в бік самого Річарда, видають у ньому незвичайну істоту.

— Де вона? — жінка стає біля короля, пряма, як статуя, зі шкірою, блідішою за мармур, і глибокими тінями під величезними надзвичайно яскравими блакитними очима. Її рука лягає на плече чоловіка, і долоня короля одразу ж накриває тендітні жіночі пальці у втішному жесті. 

— Принцеса на Землі... — тихо відповідає глава розвідки.

У Річарда немає дітей, і не буде, а отже, йому ніколи не доведеться відчути, що означає втратити улюблену дитину, життям якої тебе вже багато місяців шантажують. І в цей момент, дивлячись на королівське подружжя, чоловік щиро радіє цьому своєму... дефекту.

— Землі? Доріане, на Землі? — голос жінки стає на тональність вищим. — Як вона туди потрапила? 

— Леданійці рік тому придумали спосіб подорожі світами, використовуючи природні портали, — починає пояснювати король. 

— Але ж коридори формуються хаотично... — не розуміючи, хитає головою жінка. 

— Наші вчені, як і леданійці, знайшли деяку закономірність у їхньому утворенні, — у розмову вступає Річард. — Ми можемо вирахувати, коли відкриється найближчий портал на Землю і назад. Один із них є поблизу Колчестера. 

— Що з моєю донькою? — блакитні очі королеви, блискучі у світлі свічок від непролитих сліз, зупиняються на обличчі глави розвідки. 

У цьому погляді стільки надії і благання, що навіть у старого вояки на секунду тьохнуло серце.

— Вона в земному притулку, у невеликому містечку поблизу обласного центру під назвою Кропивницький, — хрипко відповідає він, намагаючись якомога більше пом'якшити розповідь і заспокоїти свою королеву. — За даними нашої розвідки, дівчинка жива і здорова, але... Мені збирати групу для повернення принцеси? 

— Але? — ще більше блідне її величність. 

Шкода, що приховати деякі нюанси від нещасної жінки не вийде. 

— За даними тієї ж розвідки, леданійці останніми днями активізувалися, — відкашлявшись, продовжує Річард. — Я думаю, що вони мають намір забрати принцесу найближчим часом. Серед них ходили чутки про цінний вантаж, який необхідно доставити з Леданського нагір'я.

— У сатрейському лісі, біля Леданського нагір'я, один із найбільших порталів... — задумливо постукує пальцями по стільниці його величність. 

Лише цей невигадливий жест видає в ньому щире занепокоєння про улюблену дитину. Річарду чудово відомо, що й король не менше за свою дружину прив'язаний до старшої доньки. 

— Ми підозрюємо, що каранти використовують його, щоб переміщатися на Землю, — підтверджує глава розвідки. 

— Звідки інформація? — хмуриться монарх, не перестаючи другою рукою заспокійливо погладжувати тремтячі пальці дружини на своєму плечі. 

— Наша розвідка вийшла на ополчення, очолюване спадкоємцем престолу, — раптово заявляє Річард. — За інформацію про портал принц Ніколас просив особистої аудієнції у вас. 

— Я згоден, — скреготнувши зубами, відповідає монарх. — Але спершу поверніть мою доньку! 

— Буде зроблено, ваша величносте, — поспішно киває чоловік.