11.2

В Ін прибули разом. 
Алі одного погляду було досить, щоб все зрозуміти, Ллірелю теж. Лада так боялася цієї розмови, а даремно: вона принесла полегшення, хоча залишила й тихий смуток. Жехард поговорив з Алею, Лада з Ллірелєм.
— Ти зустрінеш іншу, Ллірелю. Ту, що любитиме тебе всією душею.
— Мені не потрібна інша. Я чекатиму тебе.
— Ні, не потрібно. Я хочу, щоб ти був щасливим, Ллір.
— Ллір... Ти назвала мене так, як я мріяв. От бачиш, я дорогий тобі, — усміхнувся лінс. — І я теж хочу, щоб ти була щаслива. Тому чекатиму.
Його погляд упав на портрет на стіні.
— То не я. Дивися. — Лада стала поруч картиною. — Лінія підборіддя інша і ця частина обличчя несиметрична. Десь є інша дівчина, твоя.
Ллірель підійшов ближче, роздивляючись її, торкнувся щоки.
— Я знаю про твоє бажання, загадане вголос, і про повторне теж. Другий шанс — це інша дівчина, — Лада намагалася бути переконливою, але Ллірель похитав головою:
— Я вже все сказав. Хочеш піти — відпускаю. Лише попрошу... — Його погляд упав на її губи.
"Зараз попросить поцілунок! Що робити, що робити"?
— Ллірелю, а покажи, будь ласка, куди діваються лінсійські кігті? От завжди було цікаво, а просити показати Сгіреля незручно. — Лада взяла його руку, поторкала рожевуваті м'які нігті. Лінс усміхнувся, перехопив її долоню.
— Це просто магія. Вони створюються, як пульсар, енергією і силою думки.
Лада полегшено зітхнула, Ллірель це помітив.
— Лінси не чудовиська, — сказав і відійшов до вікна. — Ти теж можеш випускати кігті, спробуй колись. А зараз йди, залиш мене самого.
Розмова, окрім смутку, залишила неясний жаль.

Тією ж ніччю Лада прокинулася тому, що до неї пригорнулося щось велике, холодне, пахуче, як троянда. З несподіванки почала брикатися, відштовхувати, відбирати ковдру.
— Ладо, жаднюга, дай вкритися, я замерзла! — прошепотів голос Руз. Лада схопилася, запалила пульсар.
На ліжку мружилася ображена кучерява дівчина в рожевій туніці. Вірніше, туніках: їх на ній було декілька, як на капусті, причім різного забарвлення. Верхня була пишною і короткою, найнелюбимішою, тому новою. Дівчина закрила руками обличчя, ховаючись від світла.
— Руз! — здогадалася Лада.
"Що"? — вона розсунула пальці, блиснувши зеленим оком.
— Я завжди думала, що ти блондинка! — чомусь здивувалася Лада. — І ти не блакитноока!
"Ще б чого," — дівчина відкрила красиве, віддалено схоже на Дейрине лице.
— Ей, а нормально розмовляти, а не шепотіти, ти умієш?
Руз прокашлялася:
— Умію.
Голос у неї красивий, низький, як у Дейри. Великі груди ось-ось розірвуть її туніки.
— Ти тільки не зітхай глибоко, добре? — злякалася Лада, поглянула на свої груди і сказала: — Ні, я не можу бути твоєю пра-пра-правнучкою. Ох! Руз! Як же я рада тебе бачити!
Руз і Лада, як по команді, кинулися обійматися, почали вищати. На шум прибігли Дейра з чоловіком. Вищали вже утрьох: підключилася Дейра. Лінс, усміхаючись, пішов.
— Арджазійська магія більше не діє! — заявила Руз, коли трохи заспокоїлася.
Виск повторився.
— Ми з Жехардом вирішили одружитися! — призналася Лада.
Виск став ще голосніший. Сгірель прибіг ще раз, знову пішов.
— У мене буде дитина! — радісно вставила Дейра.
— Ми знаємо, — сказала Руз, але обіймайки повторилися. — І-і-і-і!
Сгірель пив чай і усміхався. З прочинених дверей доносилися короткі заяви, що перемежалися виском. "У мене буде дитина від Сгіреля! "І-і-і-і"! "А Жехард хоче четверо дітей"! "І-і-і-і"!
На кухні з'явився портал.
— Що тут відбувається? — розкрив ширше очі Жехард, ледве зробивши крок.
Лінс знизав плечима:
— Не знаю, що. Але краще туди зараз не ходи. Сідай. Чай будеш?
"У мене найкращий чоловік на світі"! "І-і-і-і"! "У мене найкращий жених на світі"! "І-і-і-і"! "Я жива! Я можу ходити і розмовляти! "І-і-і-і"! "Я щаслива! "І я"! "І я"! "І-і-і-і"!
Нарешті стало тихо, лише тонко стукнула чашка до блюдця.
— Ти знав, що кегретів вже немає? — запитав лінс.
— Лада ненавмисно знесла гніздо? — не здивувався Жехард.
— А ти її добре знаєш, — констатував Сгірель.
— Якби ж то... — Жехард не договорив. На кухню увірвалися три запелехані схвильовані дівчини.
— Ми прийшли годувати Руз, вона не їла одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять років!

Вітаю, любий читачу. Моя історія, чи краще сказати казка, уже наближається до завершення. Буду рада прочитати коментар, побачити вподобання, але особливо вдячна за рекомендацію книги своїм знайомим. Дякую, що ти досі зі мною і моїми героями.)