Глава 11

Лада застигла на порозі арджазійської кухні: здивувалася кількості кухарів і помічників, а ще столів, шаф, дверей. Пахло цибулею і часником, ваніллю і дюшесом, печеним м'ясом, хлібом. У відчинене вікно залітали голуби, на підвіконнях цвіли троянди, по підлозі розвівався розсипаний пух.
— Віт, я ж просила обскубувати курей у дворі! — гаркнула висока худюща жінка з чоловічим голосом.
Віт, п'ятнадцятирічний рудий хлопчина, перестав шкірити білі зуби кучерявій і пухкій, як ангелик, дівчинці, помахом руки прибрав пір'я і поніс недощипану курку в двір; на Ладу війнуло смородом мокрого пір'я.
— За шию тримай, а не за ноги! — Хлопець озирнувся, прибрав курячу кров з підлоги.
— За шию, за шию... Це ви мене за шию. Все одно втечу в Сірон, — пробурмотів незадоволено.
— Ти новенька? — звернулася до Лади грубоголоса. — Як тебе звуть?
— Так, новенька. Я Ліра.
— А я Харзана. Ти акуратна, на вигляд розумна. Троянди з крему робити умієш?
— Так.
— Йди до Ючани, допоможеш.
Харзана провела Ладу до дальнього столу, де зігнута дівчина чаклувала над тортом.
— Ючано! Знову заєць! — змахнула руками Харзана. — Прибери і зроби троянди.
— Тут купа троянд! — підняла голову дівчина, і Лада упізнала тонконіжку-бабку, що дуже погарнішала, округлилася.
— Але він сумний! Хоч би милу усмішку зроби, — кинула Харзана і помчала кудись.
— Його високість теж сумний, — сердито промовила дівчинка. — До того ж зайця все одно поріжуть. Але якщо хочеться усмішки...
Ючана примружила очі, підійняла куточки губ, і Лада випалила:
— Не потрібно робити йому повний рот зубів. Можна тільки два.
— Звідки ти знаєш, що я збиралася робити? — дівчинка окинула Ладу підозрілим поглядом.
"Вона така гарненька," — відмітила Лада, помила руки, набрала блідо-голубого крему в шприц, зробила пелюстку троянди на другому торті і запитала:
— Як ти тут опинилася?
— Втекла порталом зі свята Дарів Землі разом з арджазійцями, — зітхнула дівчинка. — А повернутися не можу.
— Чому?
Ючана мовчки показала мітку у формі браслета:
— Стала риною.
— Як це? — жахнулася Лада. — Чиєю?
— Спочатку Дофта, коли він сплатив штраф за мій незаконний перетин кордону Арджайзи без документів і крадійство, потім мене викупив його високість Жехард.
— І Жехард тримає тебе в ринстві? — Лада застигла від подиву. Дехто з працівників кухні теж застиг.
— Тихіше... Та хто ж ти така? Треба говорити "його високість Жехард". Я теж спочатку не знала, потім забувала. — Ючана кивнула, мовляв, продовжуй працювати. Лада почала творити квіти.
— І що тобі було за забудькуватість?
— Прибирала свинячий гній, — похмуро сказала Юча. — Ти теж можеш потрапити на свинарник, навіть якщо мітки немає.
— І тебе батьки не повернули?
— Вони збирають гроші. У мене ще сестра є. З сіронською зовнішністю, не те, що я... До того ж я рік жила серед новонароджених. Жехард заявив, що коли батьки заплатять, гроші віддасть, щоб я могла купити собі житло. Ще сказав, що я дорога, тому що у мене красивий голос. На бал розносити фрукти я потрапила, бо виграла конкурс пісні. Хоча ми з подругою часто пропускали уроки, батьки не контролювали, а новонародженим було все одно. Його високість пообіцяв відпустити у будь-якому випадку, якщо я здобуду освіту. Десь за три роки.
"Впізнаю методи Жехарда".
— Тебе не кривдять?
— Ні, я ж належу його високості.
— І багато вас таких... що належать його високості?
— Знаю п'ять. Я наймолодша.
— А фаворитка у нього є? — запитала Лада голосом, що здригнувся.
— Немає і не було ніколи. Але сьогодні заручини з принцесою Ліну, — незадоволено повідомила Ючана і додала трохи тихіше: — Кажуть, він закоханий в іншу. Тепер страждає. Сидить в кабінеті, нікого не хоче бачити. Голодний, напевно.
— А можна, я віднесу йому що-небудь?
Юча окинула поглядом приземкувату фігуру ілюзії Лади, ніс картопелькою.
— Так, звичайно. Тільки йому важко вгодити.
— Мій напій він вип'є. Неси суниці й сухофрукти.

 "Жехарде, Жехарде. Який же ти насправді? Як тебе взнати? Знову вражаєш новою рисою. Виявляється, трон тобі потрібен, щоб усунути ринство, яке, попри ширші права, все одно схоже на рабство. — Лада поставила на плиту каструлю з водою, і, поки вона нагрівалася, підмішала в білий крем чорне какао.
— Принц проти ринства, — повідомила на вухо Юча. — Кажуть, король Різарт передасть йому трон одразу після заручин з принцесою Альвіною. Сьогодні ввечері буде багато гостей. Може, вдасться побачити короля Лліреля. Чула, він дуже красивий. Не розумію, як королева Лада досі не вийшла за нього заміж. — Юча знову малювала зайця. Задумливого такого.
— Не чіпай! Нормальний заєць. — Зупинила Лада, коли дівчинка, опам'ятавшись, вже хотіла його знести. — А може, Лада теж закохана в іншого?
— Королева Лада. Це Арджайза, Ліро. Одразу видно, що ти не звідси.
Лада змастила поверхню торта, наповнила шприци кремом різних кольорів.
— Основа з крему має бути білою, а не чорною, — підказала із-за плеча пухка Кудрявка.
— Нічого подібного, — заперечила Лада, і швидко нанесла рій білих зірочок, потім блакитних, салатових, блідо-бузкових, формуючи побачений в дзеркалі завиток. Вийшло красиво.
— Ух ти! Так просто!
— Ліро, ви молодці, стільки тортів прикрасили, — похвалила гучним басом Харзана. - А чому цей темний?
— А Ліра обіцяла віднести принцові Жехарду десерт, — видала невлад Юча і жінка-командирка, зрадівши, відступила.
Вода закипіла. Лада вибрала з сухофруктів потрібні, кинула в киселицю, помила суниці.
Ючана засумувала, мовчки займалася тортами, Лада теж замислилася, помішуючи кисіль.

Суничко, суничко, мені підкажи,
Чи є ще кохання у нього в душі?
Дай знати, чи варто плекати надію,
Чи буде так солодко й ніжно, як мрію?

Весь шум і гам величезної королівської кухні відійшов на другий план, неначе в інший вимір. Лада подумки опинилася в лісовому будинку, де при світлі свічки Жехард казав: "Мені сподобалося. Так солодко і... ніжно". А потім він їй усміхнувся...