10.2

Буйний прокидався від зимового сну. Зелень на деревах ще не розпустилася, але з землі вже пробивалися перші паростки первоцвіту. Невже в Чорних горах теж час тече по-іншому?

Внизу ледве помітним стадом розбурхували торішнє листя ройстани, руда лисиця протягнула вгору гостру мордочку, рогатий олень вирішив наздогнати Ягідку, що летіла низько над кронами дерев. Ще й підстрибнув, наївний.

А небо, небо! Воно зворушливо-блакитне, повітря п'янке і чисте, смачне. І промені сонця ласкаві-ласкаві. Ось закрити б очі і летіти, летіти, вільно і легко. 

"Агат нагрівся," — відмітила Лада, але створити захист не встигла: навколо талії обвився джгут, смикнув униз. Удар по голові, і — темрява.

Холод. Вода в обличчя. І незнайомий верескливий голос:

— Опритомній, повіє!

Удар ногою в живіт. Боляче.

Лада застогнала, розплющила очі. Печера. Пов'язана Зорана з кляпом в роті, Ажина в сірому і випещений блондин з рисами обличчя Іервіли, розряджений півнем в арджазійські шовки. Ім'я у нього таке... Забула.

Пахло вогкістю і покритими мохом напівгнилими дровами. В спину врізався гострий край каменю.

Лада спробувала посунутися, піднятися. Погляд упав на браслет з чорного кришталю на зап’ясті.

 Блондин ще раз вдарив ногою в живіт, зневажливо і скривджено відкопиливши нижню губу.

— Як шляхетно — бити беззахисних дівчат, — з'єхидничала Лада, оговтавшись від болю. Її навіть не потрудились зв'язати.

— Ти не дівчина, ти — нікчемна погань, — втрутилася Ажина. — Тупа повія, котра нічого не розуміє...

— ...у високих нотах? — Вода неприємно намочила комір, плащ уже не захищав від холоду.

— Ви сміли сміятися з принцеси!

— Пробач. Ми тоді сміялися з твого співу, а з зубатого зайця на трусах... — Лада зіщулилася. Напевно, знову захворіє. Якщо виживе.

— Що за маячню ти несеш? Ти все одно помреш!

— За сміх? Ажино! Ти з'їхала з глузду! — Лада підняла руку, відводячи мокрі пасма з лиця, широкуватий чорний кришталь скотився на щільніше прилеглий до руки браслет з ізокаменю. Лада непомітно поправила його, зафіксувавши так, щоб зловісний кристал зовсім не торкався шкіри.

— За мою матір, — втрутився верескливий блондин. — Помруть всі причетні до її знищення. Ти перша.

— Але Іервіла жива, — Лада формувала захисну сферу. Вона відіб'є заклинання в будь-якому випадку.

— То вже не вона! — нижня губа Боранда затремтіла. — Мама не просто красива, вона мала шарм, інтелект, силу! У неї був план на цей світ! А зараз Різартом управляє Жехард, а мама, розумниця-мама — миє посуд! — Боранд  сформував бойовий пульсар. Нічогенький такий: сильний син у Іервіли. А Лада не встигла зміцнити сферу настільки, щоб відбити удар.

Зорана виплюнула кляп.

— Зупинися, Боранде! Ладо, я не хотіла!

Принц Арджайзи заткнув її ударом ноги в обличчя. Навмисне для цього погасив пульсар і підійшов ближче. З носа Зорани потекла кров.

— Помовч, тупа лялько, — сказав Боранд, милуючись своєю роботою.

Зорана мовчати не збиралася, не для того кляпу позбавилася.

— Це ви тупі! Дінси все оддо все дізнаються з трансу! Як ви думаєте, що води з вами зроблять? 

Поки на Ладу не звертали уваги, вона зміцнила захист і створила сферу Зорані. Більше її не ударять.

— Боранде, скоро нагріється агат і сюди примчиться Ллірель! Закінчуй з ними, швидко! — проспівала Ажина, смикнула принца за рукав.

 "Ну хіба можна таким красивим голосом говорити таку гидоту"? — Лада знала, що їй вже нічого не загрожує, але чомусь обурилася саме на це.

Боранд перелякано озирнувся на вхід, знову створив пульсар, замахнувся, жбурнув  в Ладу... і згорів сам. По-магічному швидко розсипався вугіллям! Ажина закричала, в її долоні зародилась до смішного мала магічна бомба. Лада похитала головою: "Не роби цього!" Принцеса зрозуміла. І все одно атакувала — Зорану! Та ледве зойкнула, от тільки захисна сфера не пропустила удар: також відбила. Ажина закричала, схопившись за лице, — обпеклася своєю ж зброєю. Але залишилася жива: знаходилася далі, пульсар мала нікудишній. Лада помістила її в сферу, сферу гарненько зміцнила, щоб не чути її крику. Спалахнув портал.  В печеру вбіг Ллірель, зупинився чобітьми на гірці попелу.

— Як ти, Ладо? 

Спалахнув другий портал: з'явився Сгірель.

— Я в порядку.

— Ваша ведичдосте, ви топчетеся по Борадду, — похмуро зауважила Зорана, звертаючись до Лліреля.

Лінс подивився під ноги, гидливо відступив, вилаявся. Лада зрозуміла, що втомилася неймовірно. Ллірель сів поруч, висушив мокрий одяг, подивився на чорний браслет.

— А у тебе є така штука? — протягнула руку Лада. Можу подарувати.

— Ловлю на слові. — Король лінсів вправно розстебнув артефакт, сховав в кишеню, 

Його погляд лише на мить  затримався на прикрасі з ізокаменю. 

Ллірель все зрозумів.

 Потім побачив слід від чобота Боранда на одязі Лади, і з  руки полилося зелене світло. Відразу стало легше, біль пройшов. Лада мовчала: слухала, що розказувала Зорана, поки її лікував Сгірель.

— Всі знали моє відношення до Дейри, Я ніколи не приховувала антипатії до твоєї відьми. Коли Ажина запросила мене подивитися "приємне видовище", я до останнього не знала, що саме вони з Борандом планували. Не стрималася, обурилася, і ось...

— Спасибі, ваша величносте, — обернулася до неї Лада.

— За що? Я не змогла їх зупинити. — Королева-мати підвелася, обтрусила бежевий костюмчик.

— Завдяки вам я встигла створити нам захист.

— Це ви мене врятували, — сказала Зорана. — Я ваш боржник. Звертайтеся, якщо потребуватимете допомоги. І, Сгірелю, нехай Дейра мене не побоюється. Давно час дати спокій минулому.

Королева тужливо задивилася на вихід з печери. Над її плечем виникла фігурка довговолосого хлопця.

"Думає про Лардена".

— Ваш син скоро повернеться. З драконом, — повідомила Лада, підходячи, і Зорана різко обернулася, подивилася широко розкритими очима. — Він живий, здоровий. А дракон у нього чорний і єхидний.