Глава 10

Дракон був чорним! 

Ларден не згадував його колір, чула лише "мій дракон", і це звучало так, як іноді кажуть "моя людина". І ось в небі з'являється чорна рептилія з розмахом крил в пів неба. Лада втиснулася в скалу, з переляку зовсім не відчуваючи її холоду. Навіть на пристойній відстані дракон був страшним. Бусик не котенятко проти нього, — курчатко. Магічний тигр — легко сказано. Якби вона вже не була в пастці Чорних гір, злякалася б ще більше й відмовилася б від наміру вимагати послугу у цього чудовиська.

Просто в Чорних горах дійсно був не лише туман, але й попіл, дим, вітер, каменепад. Ще валялися купи металу, що нагадували останки кегретів. Жах. Лада створила захисну сферу з ізовластивостями, але дуже швидко зрозуміла, що не знає, куди летіти, нічого не бачить, і нічим дихати. Довелося приземлитися на найвищому місці, викликати Лардена з драконом і чекати, спостерігаючи, як внизу перекочуються клуби диму, попелу і туману. 

І ще час від часу слухати глухі трубні звуки, що немов кликали в глиб гір. Щось схоже видавав манок на балу Дарів Землі, коли привабив зграю кегретів; можливо, саме ці гірські звуки, що тепер пускають мороз по шкірі, і утримували жахливих птахів в Чорних Горах.

Дракон, поблискуючи глянсовою лускою, летів до Лади, і навіть в польоті читалася єхидна грація, цинізм і морок — те, чого зовсім не було у Лардена.

Зараз Лада не розуміла, чому раніше боялася цього блондина. Тільки коли дракон наблизився, розрізнила біловолосу голову, таку маленьку в порівнянні з чорною рептилією, що згадалася квітка конюшини.

"Конюшина біла має знеболювальну, тонізувальну дію. І токсиновивідну"!

Стало легше. Тепер вона точно позбавиться від чорноти!

Лада навіть не піднялася з виступу скали, на якому сиділа, мов на грубуватому троні, і не поправила капелюх, мимоволі насунутий на очі, коли під лапами дракона загуркотіли камені і чорна голова, як дивовижний автомобіль, плавно зупинилася якраз перед нею. Замість дверей відкрилося і закрилося око зі зміїною зіницею. 

Красивий! Дракон приголомшливо, аж несправедливо красивий! А це ж він, чорний-пречорний блискучий гад, одягнув її в весільну сукню, вихопив до білої кімнати, напустив снігу, загнав під ковдру на пару з Ларденом! І тримав там. Він нею лякав! Страх настільки великий, що схований за ізокаменем! І напнув їм обручки!

Паща дракона розповзлася в єхидній усмішці, око примружилося.

"І це і є твоя неможливість, найбільший страх, що вирвав мене з мого світу"?

Так-так, саме так дракон і подумав. Лада чула. Вона зіскочила з уступу, підняла полу капелюха, явивши йому свій погляд і злість, підкріплену не злитою в накопичувач силою:

"Так, це я! Я така! Бу"!

Око дракона здивовано відкрилося, а відьмочка поспішила до Лардена, що вже спустився по крилі.

Він обійняв її, потім відсторонився, розглядаючи. А вона дивилася на нього.

У очах ні холоду, ні роси на квіткових пелюстках — лише синій блиск сапфірів.

"У, чорний гад! Що він зробив з ніжною квіткою Ларденом"!

"Яка квітка, Ладо"? — обурився подумки Ларден.

"Х-ха. Х-ха. Х-ха". — відгукнувся дракон.

"О, вони ж все чують"!

— Сяючого дня Ладо. Радий тебе бачити. Місце для зустрічі, правда, ти вибрала досить дивне, — заговорив вголос Ларден.

— Навзаєм. Потрібно швидше дістатися до чорного кришталю, Відблиск підкаже, куди летіти, — одразу перейшла до справи.

— Підіймайся на дракона, поговоримо в польоті, — Ларден теж не бажав витрачати зайвий час.

Лада подивилася на чорну громадину.

"Нестрашно, мені нестрашно"...

"Спра-авді"? — протягнуло чудисько.

"Так"!

Ларден підхопив її за талію, підсадив на крило, дракон ліниво підсобив. Відблиск, вилетівши з браслета, вказував шлях до чорного кристала, а Лада плутано розповідала про Гірку, про знищених кегретів, знесений шпиль.

Незабаром приземлилися на ідеально рівному плато на місці колишнього гнізда, гладкому, немов відполірованому; для посадки дракона саме те. Саме звідси чулися трубні звуки, що пробирали до тремтіння.

Відблиск підказав, де потрібно знизитися. Ларден і Лада спустилися по крилу на плато, підійшли до краю. Декількома метрами нижче намічався вхід в печеру. Лада струсила Ягідку.

— Я з тобою, — викликався Ларден. — Мало що може статися.

— Тоді сідай, — посунулася Лада.

Ларден всівся ззаду, Ягідка здійнялася в повітря, знову пролунав трубний звук, повіяв сильний вітер, мітлу знесло в протилежну сторону. Лада направила держак до печери, зробила рух вперед, і пошкодувала: потік повітря затягував вже всередину, прямо на вістря чорного кришталю! Ягідка чинила опір, але сил було замало, несло вперед.

"Все, мені кінець," — промайнула думка, але Ларден з усієї сили смикнув мітлу й Ладу назад.

Зупинилися в сантиметрі від шипів чорного кришталю.

Шипи звисали згори, як бурульки, стирчали зі стін і навіть з підлоги, немов зуби в жахливій пащі; звідти нестерпно дзвеніло.

— Швидко торкайся до першого, і йдемо. Обережно, будь ласка, —підштовхнув Ларден завмерлу Ладу.

Вона протягнула перстень до найближчого шипа; накопичувач різко зливав, втрачав чорноту. Знову інтуїтивно відчула, коли досить, різко відняла руку, похитнулася, але Ларден притримав; Ягідка кулею злетіла до дракона. Перстень став повністю прозорим. З печери знову вирвався потік повітря, вже з каменями і блискучими осколками. Жахливе місце. Сам дракон зізнався, що нервував, чекаючи на Ладу і Лардена.