Глава 9

— Підіймайся, королево! — різнуло слух голосом Гітани. 
"Хороша фраза, але який тон"!
За передпліччя схопили міцні руки, ривком підняли, зап'ястя враз виявилися зв'язаними. Лада навіть обуритися не встигла: сестра короля загорнула її в плащ, закинула на плечі, як ганчіркову ляльку, віджбурнула Ягідку, не давши їй пов'язатися на талію, і ступила в створений портал. Швидка лінсійка!
Босі ноги обдало морозом, очі засліпило білизною снігу.
— Гітано! Куди ти мене несеш?
— До Дзеркала Дійсного. Не тріпайся, я знаю, що ти порожня.
— В ноги холодно, я ж боса, — Лада підійняла голову і пошкодувала — колючий вітер залетів у каптур, пробрав до вух. Та й милуватися нічим: гілки Буйного злегка похитувалися й дзвеніли від морозу; ні інею, ні шапок снігу, тільки депресивна сіро-коричнева гущавина та сніговий пісок в обличчя з-під ніг прудкої лінсійської принцеси. Снігопад учора був виключно в Іні.
— Які ми зніжені, — їдко зауважила Гіта. — Коли це стосується себе коханої. А як щодо Лліреля? Те, що він учора корчився від болю, поки ти розважалася зі своїм арджазійцем — тобі байдуже? Так?
— Ні! Я просила Лліреля мене відпустити, але він не захотів.
— Ось і добре, відновимо справедливість самі.
Агатовий браслет почав грітися.
Гітана бадьоро крокувала по снігу, іноді ковзала стежинкою вгору, і незабаром стало зрозуміло, що печера, де зберігалися Дзеркала, близько.
Коли Ладу опустили на холодну підлогу, вона гойднулася. Гіта тихо лайнулася, кинула під босі ноги свій плащ, потім зірвала з Ладиного лоба пов'язку-артефакт.
— Дзеркало Дійсного, покажи Ладу без королівського завитка, шлюбного ритуалу і без скопійованої аури Лліреля, — протараторила швидко.
Біля входу засіяло світло порталу.
— Пішла! — грубо штовхнула в плечі Гіта.
Лада лише на мить побачила своє відображення без мітки і буквально впала в дзеркало.
— Ні! — почувся викрик Лліреля. Але було пізно.

...Вона була темною і блискучою, нервово ходила по залу. І знала, що до неї йдуть, чекала навіть.
— Привіт, Гірка, — сказала Лада, переминаючись з ноги на ногу. Підлога холодна, бр-р.
Поворот голови скляної дівчини, нервова усмішка.
— Прийшла все-таки. Боса. Змерзла?
— Змерзла.
"Яке ж чорне у неї серце"! — зауважила Лада чорну-пречорну пляму на грудях. Вірніше, всередині її скляних грудей.
Гірка наблизилася, швидким рухом розрізала ремені на зап'ястях. Лада подякувала, потерла почервонілі сліди.
— Не вмієш ти користуватися своєю магією, — констатувала Серце Дзеркала. — Не змогла дати відсіч Гітані.
— Вона занадто швидка. А ти чому її послухала?
— Кого ж мені слухати, якщо ти мовчала?
"І то вірно — мовчала я, часто мовчу. Справжня королева повинна вміти хоч би словами давати відсіч. Чи не повинна? Насправді поряд зі справжньою королевою мають бути ті, хто не допустить, щоб взагалі довелося цю відсіч давати".
— Але Гітана ж не знала, як все було насправді!
— Так, не знала. А ти знаєш, і це важливіше. Хоча навіть ти сама не усвідомлюєш всієї правди про себе.
— Якої правди? — посмутніла Лада. — Тієї, що до тебе я відправлена силою, зараз без магії, а накопичувач порожній?
— Ключове слово "зараз": сила відновиться, — зауважила Гірка і здивовано-обрадувано повторила: — Накопичувач порожній... Та це чудово! Ти можеш мені допомогти! Я переповнена. Здається, ось-ось розірвуся і зачорню тут все своєю правдою.
— Знайоме почуття, — Лада підійшла, щоб торкнутися її.
"У мене вже досвід — знаю хоч, кому на серце руку класти".
Ага, якраз.
— Не ту руку, — сказала Гірка.
— Чому? — здивувалася Лада.
— На лівій бачу ізокам'яний браслет. Прибери інші артефакти, щоб не заважали: у тебе немає сил на щит. А ізокамінь захистить. Наповнюй чорнотою кристал, не пропускаючи крізь себе — ти можеш не витримати всієї гіркоти тисячолітньої правди.
Лада поклала руку на серце скляної дівчини, потягнула його темряву. Чорні сполохи потекли в накопичувач.
Відблиск стривожено літав навкруги, але мовчав — знав, що вона сама відчує, коли буде досить.
В якийсь момент Лада вся стиснулася, перед очима замигтіли картинки-видіння: то птах з відчутним спалахом болю перетворюється на людину, то гине сіронець, обвуглений кегретом, то, впавши на землю, плаче жінка.
— Ладо, закрийся, не пропускай через себе! — Гірка припинила зливати вміст свого серця. 
Лада витерла піт з лиця, відновила дихання. Вона все те відчула! Боже мій, скільки всього носила в собі скляна дівчина!
— Я постараюся зробити передачу плавнішою, а ти будь обережна. Можна продовжувати?
— Так, я в нормі.
Чорнота знову потекла в камінь персня.
Цього разу відсахнулася Гірка. Накопичувач сяяв чорним блиском, а чарівна дівчина стала прозорою копією солодкої Об.
— І що мені тепер з ним робити? — Лада сама побоювалася свого кристала.
— Випусти в чорногірський кришталь.
— А де його знайти?
— В Чорних горах.
— Але там же кегрети!
Гірка глузливо поглянула на Ладу, похитала головою, усміхаючись.
Лада не зрозуміла її реакції:
— Поясни, будь ласка.
— Це приклад тієї правди про себе, яку не усвідомлюєш: ти знесла Чорний шпиль з гніздом. А лінси знищили кегретів. Всіх.
— Що?!
— Випадково вийшло. У тебе буває. — Гірка відійшла, сіла на скляний п'єдестал.
"Так, пам'ятаю, шпиля не стало. Невже це зробили мої пульсари? Чому вони подіяли"?
— Я навіть не думала, що мій вогонь долетить до шпилю.
— Долетів. Спресований вогонь, поміщений в сферу з властивостями ізокаменю. Браслет твій, дякуючи Лардену, дуже непростий. Коли ти побоялася зашкодити Буйному, твоя дзеркальність набула ще й ізолятивних властивостей. Таким чином твій вогонь пролітав крізь Чорні Гори, а звільнявся лише при ударах об шпиль. При дуже потужних ударах.
Лада вражено мовчала, притиснувши до губ кулак.
— Чого ще я про себе не знаю? — запитала нарешті.
Гірка спокійно і задоволено всміхнулася:
— Ти така цікава, Ладо. Добре, розкажу. Що просила Гітана? Показати тебе без королівського завитка, шлюбного ритуалу і без сили, отриманої від Лліреля. Вона поспішала: побоювалася, що агат встигне нагрітися, діяла швидко. Що не врахувала? Що ти залишишся визнаною королевою навіть без завитка, що, анулювавши ритуал, не знищити кохання Лліреля, а Солодка, — Гірка значущо підняла пальчик, — колись багаторазово відбила твою магію! Сила лінсів залишилася при тобі.
"Оце так"!
— Ти втратила лише незначну її частину, ту, що отримала на Землі, а всім відомо, що там магія затьмарюється, зменшується; тут ти добровільно роздавала більше. Що ще не усвідомлюєш про себе? Щоб перенестися в інший світ, тобі спочатку потрібна була твоя особиста магія, і ти її мала. В Коло вона збільшилася в п'ять разів, а Об відбила в сто. Твоя сила була неактивованою і затьмарювалася потужною дзеркальною аурою. Зараз завдяки побажанню Гітани вони в рівновазі і... — Гірка задоволено витримала паузу, — невидимі обоє! Вже за час розмови зі мною ти стала набагато сильнішою. Незабаром тобі дуже знадобиться накопичувач — потрібно звільнити його якнайшвидше.
Поруч виникло Дзеркало виходу.
Лада згадала Солодку Об. Вони такі схожі!
— Тебе звуть Гірка Правда?
— Ні, Гірка Об. Ми з Солодкою близнюки.
— Дякую, Об.
— Обманко. Називай нас повним іменем. Ми — Обманки. Ніхто не знає, які ви, люди, насправді. І ми теж не знаємо, просто робимо свою роботу. Славно сяй, Ладо. Заглянь за тисячу років, — пожартувала вона.