8.7

Лада весь день просиділа фактично під замком. Попри те, що на неї навісили багатошаровий захист, Ллірель переконав не виходити з кімнати, доки не відновиться магія. Кілька годин провела з Мирель. Розповідаючи про всяке різне, вона перевірила, наскільки добре Лада розробила кисть, потім ставила безліч питань, дивуючись, як можна так одразу створити стовпи вогню. Мирель з задоволенням ділилася особистими новинами, засмучувалася, що Данз впритул не бачить в ній жінку і як би вона не старалася, залишається неприступним. Вона відчувала, що подобається Данзу, а він, варто тільки наблизитися, весь якось сковується.
— А ти зроби йому розслаблювальний масаж, — пожартувала Лада.
Ближче до вечора пустився сніг. Ллірель вирішив вечеряти в її кімнаті. Сиділи один проти одного і мовчали. Іноді ловила на собі його погляд, чи то запитальний, чи то очікувальний.
— Ллірелю, — не витримала Лада. — Розірвімо шлюбний ритуал. Навіщо тобі я?
— Не зараз. Я не можу залишити тебе без магії.
— Ллірелю...
— Ні.
Він пішов.
І добре: у видимці з'явився Жехард, повідомив, що чекає в парку. Лада глянула у вікно — сніг, дивно густий, кружляв з ще більшою силою. Накинувши плащ і взувши чоботи, вискочила в двір, пробралася в парк. Рідкі перехожі не звертали уваги на засніжену фігурку, самі нижче опускали каптури. Кулон з зеленим каменем легенько тягнув вперед, вказуючи шлях.
Жехард чекав в заледенілій, слабо освітленій альтанці. Побачивши її, відкинув каптур, кинувся назустріч і зупинився в кроці, не в змозі відвести погляд.
— Ладо! Як же я за тобою скучив! — хрипкий голос злегка здригнувся.
— Я теж, Жехарде. Як ти сюди потрапив? 
— Пройшов крізь захист разом зі снігом, — усміхнувся арджазієць. Лада відмітила, що мліє лише від одного звуку його голосу. — Не бійся, ніхто не дізнається, що я тут.
Вона підійшла, притулилася до його плаща, поклала голову на груди. До слабкого деревного запаху приєднався озоновий, сніговий. Жехард підвів їй підборіддя. Біля освітлювального пульсару крихітними метеликами кружляли поодинокі сніжинки, мерехтіли і падали на каштанове волосся Жехарда, що теж виблискувало проти світла. Але ще яскравіше сяяли його очі. 
— Ти дуже красива, Суничко, — прошепотів він і глянув на її губи.
— Цілуватися не можна, — попередила Лада, блукаючи поглядом то по щоках, то по губах, то знову повертаючись до зелених очей, що теж розглядали її жадібно й пильно.
— Знаю, — Жехард стиснув губи. — Просто хочу на тебе надивитися.
Він нахилився нижче, ближче... Лада з насолодою втягнула повітря поряд з ним...
Вони поцілувалися.
Заметіль стала швидшою, сильнішою, перетворила альтанку на сніжний шатер, сховала їх від всього світу. Лада чесно не збиралася цього робити. Так вийшло: не стрималася. Цілувала губи, щоки, очі, підставляла для поцілунків своє обличчя, відкривалася, подавалася назустріч, дозволяючи м'яти себе в обіймах, кусати злегка губи, ловити зітхання і сама відповідала зустрічними ласками так, що ноги підкошувалися.
— Все, досить! — опам'яталася нарешті. Жехард відсахнувся, немов п'яний.
— Йди, будь ласка, — згадала, яким поглядом сьогодні Ллірель дивився на його татка. Мала надію, що, раз вона без магії, є шанс, що лінс не відчує болю і не дізнається про поцілунок. Але хтозна як насправді. Тому відступила на крок.
— Скажи, що ти мене кохаєш.
— Кохаю. Йди, рідний.
...Він пішов, створив портал в густому снігопаді й зник. А Лада, щасливо і тривожно усміхаючись під каптуром, повільно побрела під снігом в палац.