8.6

Дейра з'явилася ближче до вечора з гарними новинами. Кегретів знищили. Відблиск наостанок покружляв над Буйним, підказав, де знайти декілька одинаків, що залишилися непоміченими. Частина монстропташок вилетіла за межі лісу. Мирель дуже вчасно зреагувала, знищивши їх до того, як вони встигли зашкодити донкам. Дозорці Сірону і Дінайї сховалися за щитами. Вони встигли попередити міську владу про наліт, жителі вчасно сховалися в підвали. А потім з'явилися лінси, Дейра й Сгірель з самонавідними пульсарами. Трохи пізніше з'явився Ллірель. За словами Дейри, він літав і громив, як чорна блискавка. Жертв не було, основну масу кегретів знищили над Буйним. Мали декілька спалених будинків, але Ллірель обіцяв щедро компенсувати втрату. До Арджайзи кегрети не долетіти.
Ладі стало краще фактично одразу. Ллірель примчався, одним поглядом оцінив її стан, заспокоївся і зник. Дейра і Сгірель влаштували в її кімнаті вечерю з переглядом записів бою. Лада настільки зміцніла, що вже могла ходити. Сгірель запропонував пожити у них, і вона погодилася: плекала в душі надію побачити Жехарда.

Лада стояла біля замерзлого присипаного снігом озера, розглядала бліді різнобарвні відтінки туманності, що навіть взимку вилася над Перлинним; над Буйним вона залишалася світло-сірою, звичайною. З неба падали - кружляли сніжинки. Після зілля Дейри Лада і сама собі здавалася напрочуд легкою й спокійною.
Їй взагалі-то не можна було виходити з дому без оновленого захисту, але будити для цього Дейру і Сгіреля не хотілося.
Що Різарт тут, попередив Відблиск. Лада озирнулася: Вічний Король легким рухом голови відкинув волосся з обличчя і рушив вперед, дивлячись спідлоба і нагадуючи облитого водою Жехарда при першій зустрічі. 
Граціозно, хижо, спокійно так йшов по снігу: після відлиги знову вдарив мороз, утворивши міцну кірку, потім посипався ріденький, як пух, сніг. Те, що Лада наразі без магії, зберігалося в таємниці. Але Різарт знав, ще здалеку це побачила. Позадкувала назад, потім до дубка. Її не переслідували, — король перебував у стовідсотковій упевненості, що від нього не втекти. Лада згадала його бузкові джгути і побігла, вірячи і не вірячи, що встигне. Іншого виходу не мала. І — о диво! Дубок вперше ковзнув їй назустріч! Маленький такий, тоненький. Лада сховалася за нього, вхопилася за стовбур, струсивши сніг. На жаль, деревце було не товстіше руки.
Різарт не поспішав. Лада крізь гілки бачила, як він підходить, іронічно усміхаючись. Навколо нього вже клубочився ледве видимий бузковий туман, в який чомусь хотілося додати рожевих, білих і блакитних мазків.
— Ваша величносте! Рада вас бачити. А я тут якраз бігаю... — обійняла міцніший тоненький стовбур і привабливо усміхнулася.
— ...і по деревах лазите, — продовжив Різарт, згинаючи набік голову, щоб побачити її очі. — О, а вам йде чубок.
"Бреши більше. Не йде він мені. Але на дубок вилізти не завадило б".
Лада вистрибнула на деревце, воно захиталося, тихо дзвякнули прикраси на руках. Агатовий браслет Лліреля повільно нагрівався, приємно гріючи руку, на яку впала грудка снігу. Кулон Сгіреля залишався холодним.
— Ух, яка прудкість! На таке величезне дерево і так швидко вилізти! — роблено захопився Вічний Король, явно насолоджуючись ситуацією.
— Це Дуб Адора!
Король Арджайзи підійняв брови, туман, здавалося, остаточно узяв її в кільце.
— Наївна дівчинка. Йди до мене, — голос Різарта став пухнастим, як сніг, очі блиснули зеленим вогнем.
— Ні, — Лада похитала головою. Дубок заколихався ще більше.
— Ображаєш, Ладо. Рятуєшся, як від кегрета в чорній туманності.
— Що ви, як можна порівнювати! Купідон у бузковім, що закохує виключно в себе самого, набагато небезпечніший!
— Ти не бачила ще купідонш в рожевому. Йди до мене, тобі зі мною сподобається. А потім я тебе відпущу і ти будеш вільна. Ти ж хочеш бути вільною, Ладо? Позбавитися шлюбного ритуалу? Сама вирішувати, з ким бути, кого любити? — тон Різарта на останніх двох фразах став абсолютно серйозним, а потім знову легковажно-жартівливим: — Все одно впадеш і ще й деревце зламаєш.
Лада обережно потягнула Ягідку, струсила, всілася на неї зручніше 
— Вже не впаду, — усміхнулася крізь гілки. Браслет став гарячим. І де ж Ллірель? Ох вже ці лінси-захисники, вічно спізнюються, коли потрібні!
— Зніму, — Різарт зробив крок назустріч.
Лада активувала видимць:
— Дейро! Тут до тебе татко прийшов! Біля дубка нашого ми.
Різарт лайнувся, відступив, туман зник за мить до того, як з'явилася Дейра. Відьмочка, запелехана, в плащі і в чобітках на босу ногу, швиденько зробила Ладі захист, потім обернулася до батька.
— Тату! Ти навіщо Ладу лякаєш?
— Що ти, донечко! Це я її рятую, бачиш, вона на Ягідці літала і в гілках дуба заплуталася. Така розгублена, закохалася, напевно. Безперечно дівчинку рятувати потрібно!
— Я не просила мене рятувати, — опустилася на землю Лада, струсивши Ягідкою, та обвилася навколо талії. Різарт простежив поглядом за її рухами:
— Я просто жартував, твоя подружка так мило мене боїться, що я не міг стриматися. всі ми знаємо, що з Ллірелем краще не зв'язуватися.
— Вірно, — погодився Ллірель, виткавшись з повітря поряд з Різартом. Лада і Дейра мимоволі здригнулися. Згадався запис вчорашнього бою, те, з якою шаленою швидкістю лінс рухався, як блискали його кігті, сліпили пульсари, розтинаючи і розносячи чорних тварюк в пух і прах. Вірніше, в дим. Той, хто робив запис, сам і боявся, і захоплювався королем.

 На пальцях Лліреля показово з'явилися і зникли алмазні кігті. Він, як завжди, був весь в чорному.
— Жартувати теж не раджу, — з викликом глянув в очі Різарту. — Я за тобою, королево. Підемо додому.
"Ні, все-таки як добре, що лінси трохи спізнюються, і він не бачив арджазійського туману: тільки бійки тут не вистачало!"