8.5

Це пам'ять, як вогонь, пече, а забуття холодне, наче лід. І темне. І тихе. Зрідка вітер віє. Він рятує: несе слова і блакитнувате тьмяне світло. Тільки голос, принесений вітром, не той. Голос з любов'ю, знайомий, і руки ніжні, але відчуття, що не ті.
Ладі дуже потрібні інші, від яких солодко і тепло. Зараз тільки тепло. Але нехай: тепло ж краще за холод і забуття. І поцілунок не той. І запах. Запах горіха. А потрібний з деревною ноткою... Але хай буде запах горіха, від нього йде сила, — прозора, знайома. Вона вливається в тіло відчутним вітром, чужа, але схожа на енергію Лади. Дивно відчувати чужу силу. Але вона відганяє холод і слабкість, будить і п'янить червоним вином. Світ навкруги крутиться, колише в своїх обіймах. Ні, в обіймах чоловічих. І не тих. Це небезпечно, більше не можна.
— Ллірелю, досить, — простогнала, слабо відштовхуючись.
— Ладо... Ти опритомніла! Пробач, — він полегшено зітхнув, відсторонився, швидко зліз з ліжка.
"Він обіймав мене. Цілував. Роздягнув мене... Гад він!" — Лада пхикнула.
— Тобі вже краще! — Ллірель натягував штани на підштанки.
"Добре, хоч не зовсім голий".
— Я ділився силою. Кегрети розліталися, мов шалені, лінси знищують їх, а я тут, з тобою.
— Ми не ... ?

— Не! — він сердито застібав гудзики на сорочці. В голосі, слава богу, вчувалася гідність, як часто в Сгіреля. Ллірель гордий. Значить, йому можна вірити, значить, меж не переступив.
— Тоді пробачаю. Лети до всіх. — Лада знайшла рукою туніку, але сил вдітися не мала.
— Я пришлю тобі... Кого прислати? — нахилився Ллірель. Карі очі дивилися і співчутливо, і холодно, і дико роздратовано. З таким його настроєм кегретам буде гаплик.
— Дейру.
— Добре, — Лінс провів теплою долонею по щоці, затримав погляд на губах, ще раз притиснувся коротким поцілунком і зник в порталі. За хвилину з'явилася Дейра.
— Подруго, ти зовсім слабка. Випий ось це зілля... Молодець. Ллірель розповів, що сталося. Ти не проти, якщо я запропоную тобі іншу компанію і зроблю захисну сферу, а сама піду? — голос у відьмочки соковитий, низький, красивий. Шкода, що вона не співає.
— Ні, не проти, — розплющила очі. — Тільки допоможи одягнутися.
Сон холодний і м'який, як вата.
— Тобі краще не спати, дорога, — розчарувала Дейра. Адже сон приємний, в нім Лада побачила Жехарда, ось він знову їй усміхається, обіймає...
— Славно сяй, Ладо, — почувся голос Кефа. Вата засвітилася блідими іскорками, маленькими, як сніжні відблиски.
— Ладо, не спи, а то мені страшно, — зізнався Кеф, стиснув її руку, і вона відмітила, що його долоня теж тепла і дуже міцна.
— Не спи, Ладо. Краще сядь. Зараз підставлю подушки, ось так краще. Дай і іншу руку... Яка ж ти сла... славна. І сильна, так. Відчуваєш мою енергію? Ти колись зі мною ділилася, тепер моя черга. Тобі пощастило, отримаєш силу найкращого глядача.
В порівнянні з силою Лліреля його була слабенькою, як ниточка.
Лада від цього почала сміятися, а він зрадів, наївний.
— Я розповім тобі казку про чарівну квітку. О, красуне Руз, ти так доречно з'явилася. Теж слухатимеш?
В Іні було тихо: більшість лінсів відправилися знищувати кегретів. Дейра перед відходом створила дзеркальний захист і заборонила Ладі, Кефу і Руз покидати кімнату. Даремно забороняла: Лада і в туалет по стінці ходила, а опинившись в ліжку, час від часу падала в сон.
Кефу це не подобалося, він сидів поруч, торсав і розповідав казки, стискаючи її долоню. Одна казка виявилася вельми цікавою.
— Принцеса Рузана була молодшою з п'яти сестер і найкрасивішою.
Руз пирхнула:
"Розана! Те, що Лада називає мене Руз, не означає, що й тобі можна змінювати моє ім'я".
Лада аж прокинулася:
— І що далі?
Кеф пожвавився:
— Якось одного учня Адора Великого після чергового експерименту відкинуло в сади Арджайзи, де Розана доглядала за квітами. Ти знала, що Адор був сіронцем?
— Ні, — видавила Лада.
— Ну, і я точно не знаю, але учень його був. І коли він попросив у принцеси води, вона, сміючись, полила його з глека, не бажаючи доторкнутися. Рузана любила красенів.
"Розана"! — сердито поправила Руз.
— Досі любить, — усміхнулася Лада. — А що маг?
— Колан упіймав ротом трохи води, цього йому вистачило, щоб застосувати до жорстокої красуні експериментальну любовну магію. Так що вона його і напоїла вдосталь, і задовольнила там же...
"Ні! — зашелестіла Руз, — не там же"!
— Розана завагітніла, батько швидко віддав її заміж за високородного, але не коханого. Учень Адора так захопився принцесою, що поміняв особи, витурив нещасного герцога у своє тіло сіронця і відправив на Землю, а сам залишився з Розаною. Адор Великий дізнався, але не перешкоджав щастю принцеси аж до її смерті. А потім зробив так, щоб частина її душі залишилася в трояндах, якими та переймалася більше, ніж людьми. І ще постарався, щоб їхній аромат зупиняв охочих потрапити під жіночі чари. Ну, щоб чоловіки не здійснювали необдуманих вчинків. Чи бачиш, Адор цінував свого учня, а жорстока дівчина назавжди вкрала його серце. Колан пішов з життя того ж дня, що й Розана. Він справді її кохав і також зумів вплинути на прокляття: передав нащадкам схильність до любовної магії.
Розана прожила усе життя, і кохаючи, і не знаючи істинного кохання. По велінню Адора вона мала б наглядати за своїми нащадками, учити їх бути хорошими дівчатками і поїти тих, що потребують, а не виливати на них воду лише тому, що не вдалися лицем або ростом. 
Лада засміялася:
— І як ти виконувала свій обов'язок, Руз?
"Добре виконувала".
— А припиниться все тоді, коли одна з твоїх нащадків красунь по-справжньому закохається в сіронця, — прорік Кеф.
"Я думала, коли Лада переспала з Жехардом під ілюзією сіронця, це, нарешті сталося..."
— Руз!
— Ладо?! Ти переспала з Жехардом під тією жахливою ілюзією?! Та я ж був значно красивішим! — Ладі не сподобалося здивування Кефа. І ця незрозуміла надія в його очах.
— Я не арджазійка, — перевела стрілки Лада. — Я з іншого світу.
— Коли Розана народила дівчинку із зовнішністю сіронки, батько король наказав підкинути немовлятко на Землю, тільки-но його волоссячко набуло сірого кольору. А принцесі підправили пам'ять і дали іншу дитину, яку вона полюбила, як свою.
Руз зітхнула. 
— Наступні діти мали арджазійську зовнішність. Спочатку за старшенькою дівчинкою та її нащадками на Землі стежили й допомагали. Потім перестали, адже, маючи досить непримітну зовнішність, вони все одно умудрялися всім подобатися й самі непогано влаштовували своє життя. Так що, Ладо, раз ти побачила Руз, можеш бути її пра-пра-пра-пра-пра...
"Я не настільки стара, Кефе"! — обурилася Руз. Колючка вдав, що не помітив її зауваження:
— Можливо, Ладо, твоя любовна магія без кольору і запаху. Небезпечна така мутована арджазійська магія... — в голосі Кефа зазвучали нотки, якими розповідають жахи. — Мені, наприклад, ти навіть старою подобалася.
— Я не була настільки старою, Кефе! — майже вигукнула Лада. Їй, виявляється, стало значно краще.
— Я ж казав — ви одної крові! — зрадів сіронець.
Лада мстиво примружила очі і прошепотіла пророчим голосом:
"Коли сіронець поцілує чарівний рожевий бутон, борг Розани буде оплачено, вона знову перетвориться на красиву юну дівчину і проживе життя, вже не зачарована, а закохана по-справжньому!"
Кеф і Руз спочатку подивилися на Ладу, потім один на одного, бутончик витягнувся, Кеф склав губи в трубочку, подався назустріч квітці...
Лада пирхнула із сміху. Кеф і Руз відсахнулися. Знову зацікавлено подивилися один на одного, потім на Ладу.
Їй стало соромно.
— А чом би й ні? Теоретично таке можливо, світ же Коло чарівний?
— Досить жартувати, — образився Кеф, схопив горщик з Руз, сховав губи в рожеві пелюстки, чи то щось шепочучи, чи то дійсно цілуючи. Руз побрикалася і затихла.
Нарешті він відставив її, підозріло принишклу і почервонілу. Ладі стало цікаво, що Кеф міг їй сказати. Вона витягнула шию, спостерігаючи за квіткою. Вже Кеф почав сміятися, дивлячись на Ладу.