8.3

 — Що відбувається? — закричала Лада. Вона тільки що тренувалася з Мирель, і вже її оточував туман. Він почав все більше ущільнюватися, потім — коротке падіння і поштовх. Поступово туман навколо розсіявся, Лада виявилася на великому ліжку з шовковою білизною. На простирадлі насипані білі і червоні пелюстки троянд.  На Ладі — вінчальна сукня, розшита перлами. Туман ущільнився в сферу, вона збільшилася, сформувала стіни і двері. На ліжку зачервоніла оксамитова коробочка у вигляді серця, сама по собі відкрилася, явивши поглиблення під обручки. Лада округлила очі, спробувала стати невидимою — не вийшло. Двері скрипнули і почали повільно-повільно відчинятися. Лада відповзла в кут ліжка, сховалася під недбало відкинуту ковдру, розпрямилася, прикидаючись, ніби її тут немає. А може, пощастить і її не помітять? Навіть свій і так плоский живіт втягнула, зачаїлася, радіючи, що біля носа виявилася складка, через яку можна дихати. Хтось увійшов. Чутно обережні кроки... у шпарку повіяло парфумом з пряною ноткою...

— Ларден! — вигукнула Лада, відкидаючи ковдру. Блондин, що вже знаходився зовсім поряд, відстрибнув.

— Ой... — Лада сховала сукню із занадто глибоким декольте. Добре, хоч фати не було. Ларден сів на ліжко і засміявся. Він теж був у весільному костюмі, колись довге волосся коротко підстрижене, лице обвітрене, королівська мітка з лоба зникла. Ларден сміявся так безпосередньо, що Лада також заразилася сміхом. Але все-таки не зрозуміла:

— Що тут такого смішного?

— Ти мене злякала... Ха-ха-ха! Оце випробування! Лада у вінчальній сукні! Оце страх!

— Взагалі-то у мене прекрасна сукня, — трохи образилася Лада.

"І я красива".

Яка безглузда ситуація.

— Так, ти красива... я вже люблю свого дракона!

"Звучить нелогічно. Я красива, а любиш дракона,"  —  надула губки.

Ларден засміявся ще сильніше:

— Неможливість, яку потрібно здолати! Страх, схований за ізокаменем! Таке випробування влаштував! Найстрашніше! Ха-ха-ха... Слово "ні"! Ха-ха-ха! Пробач.

Дивлячись на конвульсії сміху, що посилювалися, як тільки Ларден дивився на безіменний палець з обручкою, Лада остаточно скисла; обхопивши руками коліна, терпляче чекала, коли сміх зникне. Цей момент все-таки настав; король заспокоївся, посерйознішав, взяв в руки оксамитову коробочку.

— Обручки. Їх надівають, коли говорять "так". А ти — моє дуже суперечливе "ні".  Адже ми  обоє знаємо, що ні я до тебе не доторкнусь, ні ти до мене — навіть якщо захочеться.

— Особливо тепер, коли ти наді мною насміявся, плюс мене сюди висмикнули тебе полякати.

— Я сміявся не над тобою, а над драконом. Розумієш, приборкати його і забрати у наш світ не так просто.

Лада зняла обручку, поклала в коробочку, Ларден наслідував її приклад.

Тільки це зробив, як прямо в кімнаті почав падати сніг, вкривати волосся, танути на голій шкірі рук і грудей. Лада забралася під ковдру. Ларден знизав плечима від холоду, метнувся до неї, теж сховався. Відсторонилася якнайдалі.

Подув вітер. Довелося підібрати ковдру під себе. Лада ховалася з одного боку, Ларден з іншого. Зіткнулися. Обоє затихли, вітер теж.

Ларден присунувся ближче і засміявся. Лада мало не заплакала з досади у безвітряній тиші.

"Дракон знущається з мене! Мало мені шлюбного ритуалу з лінсом?"

Ларден затих. Від вологого після талого снігу волосся Лади почувся аромат суниці, морозки білої і терпко-гіркої чул-трави. Лада довго експериментувала, перш ніж добитися саме такого поєднання. "Проте з парфумом слід попрацювати ще, чимось пом'якшити. Здається, запах занадто сильний", — ця думка змусила Ладу прибирати своє волосся чимдалі.

— Все могло б бути набагато гірше, повір, — він зупинив її руку, легко стиснув і, навпаки, нахилився ближче до кіс, — Світ Світлих Туманів не такий нешкідливий, як Коло, після найстрашніших випробувань багато хто не повертався зовсім, повертався покаліченим або не в собі. Дракони, як і люди, є різні, вони не так легко віддають свою свободу. Мій теж, коли дізнався, що розраховую на нім літати в Чорні гори і знищувати кегретів, заходився влаштовувати випробування. Все сподівається, що я здамся. Не засмучуйся, Ладо. Мені  пощастило, що колись саме тебе назвав неможливою, подарував ізокамінь та ще й вигравіював слово "ні". І що за всім цим не ховалася якась психологічна травма. Так, я щасливчик: найбільше боявся одруження, весілля.

— Я теж боялася весілля, — зізналася Лада.

Ларден присунув її до себе. Його обійми не були ні солодкими, ні п'янкими. Просто теплими і трішки бентежними.

"Ось поряд з ким можна завжди зберігати холодний розум".

Запах короля теж змінився: до пряної ноти додався аромат морської води, трохи моху і... золота. Золото без аромату, так. Але Лада його відчувала. "Цікаво, як пахнуть скарби"? —  поглянула знизу вверх у сині очі, що блиснули в напівтемряві.

"Скарби пахнуть ду-же гарно," — куточки його губ поповзли вгору. Ларден трохи помовчав, спостерігаючи за тим, як його усмішка теж повільно віддзеркалюється на обличчі Лади, і сказав:

— Насправді ти мені подобаєшся. Дуже. Я ж тобі теж?

Лада відвела погляд.

— Ну, не знаю... Наша перша зустріч була невдалою. Я була ...страшненькою. — Згадала, як він розглядав її при свічках.

— Так, мені було страшно,  — підтвердив король серйозно. Лада поникла. Міг же й делікатніше сказати, прибрехати для годиться! 

— Я дійсно злякався, хоча вийшло потішно. Коли вперше за декілька віків спрацювала сигналізація у вежі для небезпечних, я сподівався побачити іншосвітнє чудовисько і був готовий його прикінчити. А побачив милу дівчину в смішному дитячому одязі.

— Що?!

Ларден щільніше затулив ковдру, благо, вона була досить велика, щоб дві дорослих людини сиділи під нею, як в наметі.

— Зараз покажу запис спогадів, — сформував знайомий магічний екран, на якому було видно, як Лада в кораловому комбінезоні спить в слюдяній сфері. Наблизив зображення так, що на тканині стало видно дрібний білий горошок, а на носі — декілька веснянок. Перегляд спогадів завжди супроводжувався почуттями, Ладі мимоволі передалося здивування і розчулення Лардена. І подив. А потім вона на екрані розплющила очі.