8.1

Наступного тижня Лада стала свідком бою з кегретами. Майже стороннім: монстропташок було не набагато більше, ніж лінсів. Виявляється, не всі піддані вміли створювати пульсари. Більшість обходилася без магії. Легко підійнявшись на дерева, лінси привертали увагу зграї гучними криками, кегрети летіли на звук голосу — і гинули. Лада бачила, як зовсім поряд один птах напав на Аризена. Він легко відхилився від струменя чорного вогню, відростив кігті і полоснув кегрета по шиї. Блискавичний удар ногою — покотилася голова. Немов кам'яна. Тіло птаха перетворилося на дим, ніби спрацював вибірковий портал.

Лада знищила лише одну птаху. Помістила її в сферу до того, як вона плюнула вогнем в Торизу, зайняту іншим кегретом. Трохи розгубилася: не знала, що робити далі, адже Дейри з пульсаром поруч не було. Тоді просто стиснула тварюку в пастці, як в лещатах. Також залишився лише дим. Ториза, побачивши це, дивно злякалася. Ллірель же усміхнувся. Він тримався неподалік, не зводячи з Лади очей. Бій з кегретами трохи оживив засніжене місто, з'явилася нова тема для розмов і обговорень, але ненадовго.

Час тягнувся повільно-повільно.

Одного разу Лада відвідала королівську раду. Що вона вже почалася, підказала Руз.

— Ти тут зітхаєш над книгою, а Гіта і радники вирішують, в що королева лінсів одягатися повинна.

Лада закрила "Зведення законів", яке якраз читала. Вона з ним вже ознайомилася, зараз же вирішила пройтися по пунктах повторно, вивчити більш поглиблено, по ходу записуючи питання для Мирель.

Гітана дійсно мітингувала щодо на тему її арджазійського шовку.

Лада, не запитавши дозволу, пройшлася до столу, здивований Ллірель одразу  організував їй місце поряд з собою. Гітана замовкла, дехто кашлянув.

— Що я пропустила? — запитала Лада тихо, але з несподіваною навіть для себе самої сталевою ноткою в голосі.

— Ваша величносте, ви королева лінсів, — принцеса зробила наголос на останньому слові, — значить, повинні носити кольори нашого королівства.

— Немає такого закону.

— Це неписане правило, — не вгамовувалася Гіта.

Лада відкинулася на спинку стільця, помовчала, піднявши підборіддя, потім сказала:

— Пропоную кольори королівства залишити в традиційному одязі для візитів, свят, а в звичайні дні носити те, що подобається, особливо дівчатам. Чи сукні, чи штани, чи туніки, чи блузи, — немає різниці. І все одно, яких забарвлень, аби комфортно, до душі. Також за бажанням дозволила б змінювати колір волосся. Підкреслюю — за бажанням! Хто хоче, нехай носить те, що раніше. 

Гітана мовчала, сопіла носом, метаючи очима іскри.

— Принцесі не обов'язково бути присутній на раді, — продовжила Лада. — А ось королеві чому не повідомили?

Хольф закусив губи, Гітана обурено піднялася з місця, Ллірель всміхнувся, торкнувся заспокійливим жестом руки Лади:

— Ніхто не припускав, що тебе цікавитимуть нудні державні справи.

— Ще як цікавлять, адже ці державні справи — колір і матеріал моїх тунік. Гітано, можеш залишитися, якщо хочеш, — зупинила принцесу, що вже прямувала до виходу. — Йти не обов'язково, я навіть візьму до уваги твій голос, адже зараз розглядатиметься внесена мною пропозиція.

Лада, примружившись, як колись Дейра, усміхнулася Гітані.

— Фарбувати волосся! Та ніколи! — спалахнула вон.

— Я підтримую її величність, — Ллірель ніби забавлявся ситуацією. 

Рада теж підтримала. Гіта вискочила із залу. А даремно, було цікаво. Хольф зачитав ще один пункт: про дату, коли донки мали присягнути королю лінсів.

— А самі донки про це знають? — запитала Лада.

— Доки ні. А навіщо їм знати? — відгукнувся Аризен погірдливо.

— Як це навіщо? — обурився Сгірель. — Донки цілком можуть відмовитися присягати.

— Такого ще не було, щоб на нашій території жив вільний чужий народ! — заявив Аризен, в пориві обурення піднявшись з місця. Радники схвально загуділи.

— Я підтримую Сгіреля. Слід поцікавитися думкою донків, — сказала Лада.

— Я теж, — сказав Ллірель.

Аризен нервово сів на місце: піти могла принцеса, йому ж таке не дозволено.

Назад до своєї кімнати Лада повернулася з почуттям перемоги. Колір тунік — дрібниця в порівнянні з тим, що селяни залишаться вільними. Щось їй підказувало, що вона дуже, дуже правильно поступила, вчасно втрутившись в рішення ради. "Я зі своїм статутом — та в чужий монастир, — подумала трохи стривожено, але швидко себе заспокоїла: — А, неважливо, все одно я тут тимчасово".