7.4

Один погляд короля — і Гіта всміхнулася, підійшла до Ажини. Долоня Лліреля накрила Ладину в усіх на виду, легенько стиснула. Ажина зупинила на сполучених руках розгублений погляд, але Гітана взяла її під лікоть, вже розхвалюючи зимовий сад.

"Ніколи, ніколи не буду з Ллірелєм! — прийняла рішення Лада, бачачи, як король ввічливо усміхнувся Ажині. Лада різко вирвала свою руку.

— Подаю заяву на збори королівської ради, — сказав перший радник Хольф.

"Ні, скасуй раду, Ллірелю, будь ласка, не потрібно так зі мною..."

Але він не скасував, а погодився:

— За годину.

Лада схопилася, вийшла із залу під поглядами присутніх і не чула, як Ллірель сказав:

— Хольфе, виклич Теренса. Сгірелю, терміново потрібен транс, дізнатися, хто ще бачив спогади.

Король випередив Ладу перед дверима її кімнати.

— Я не збираюся від тебе відмовлятися, Ладо. Ми просто одружимося, все буде добре.

— З чого ти взяв, що я погоджуся стати твоєю дружиною, Ллірелю? Я не збираюся за тебе заміж!

— Але ти моя королева!

— Я королева хіба що для Сгіреля. А ти, ти заборонив йому виставити Ажину, ту, що поставила під сумнів мою гідність!

— Вона принцеса Дінайї і наш гість. Нам не потрібні скандали одразу після повернення. Не хвилюйся, всі про все забудуть. А ми одружимося.

— Ні. Я кохаю Жехарда, Ллірелю!

Вона хотіла крикнути, що ні про що не жалкує, що кожна хвилина, проведена з коханим — коштовність, але, побачивши біль в чорних очах, лиш тихо попросила: 

— Відпусти мене! Я не твоя. Подумаймо, як розірвати наш зв'язок.

— Ні! — Ллірель стукнув кулаком по стіні, але Лада не злякалася. — Не зараз! Я не можу тебе залишити зараз. І ти не потрібна Жехарду, я його знаю! Він тебе просто використав, йому потрібна тільки королівська аура! Знаєш, скільки він досяг, поки був з тобою? За декілька місяців так почистив арджазійську раду, що тепер всюди лише його люди! — Ллірель замовк, стиснув губи, а потім додав: — Він просто мстить мені.

"Ні, нічого ти не знаєш," — подумала Лада, зачиняючи двері перед Ллірелєм. Спогади Жехарда кричали про любов. І навіть якщо використав, навіть якщо мстив... Яка різниця, якщо він її дійсно кохав? Тепер хоч знає, наскільки вона подобалася йому.

Це було ще не все: за декілька хвилин прийшла Аля, нагадала, щоб не надумала не явитися на раду і щезла, не ставши розмовляти. Мила, добра Аля дивилася на Ладу похмуро, холодно і осудливо. Зрозуміло, руки якої лінсійки просив Жехард. Принцеси! А Сгірель відмовив, оскільки побоювався, що Жехард вдався в батька і сестра страждатиме, адже любовний туман недовговічний. А Ллірелю чемної відмови мало, принизив бастарда. Ось чому Жехард терпіти не може королівські палаци. І ось чому він хотів знайти дівчину, яка полюбила б його не за красу і не за магію... І така знайшлася.

"За що мені це? Я просто кохаю. У чому винна"? — Лада згадала погляди лінсів. Їхнє відношення відштовхувало всяке бажання виходити з кімнати, тим більше йти на королівську раду.

— Я знаю, що сталося, — заявила Мирель, як тільки з`явилася. — Не так все страшно, як ти думаєш. По-перше, ти вільна дівчина, по-друге, світ Коло для тебе новий, тому не дивно, що ти потрапила під магію арджазійця. Я сама три місяці з Різартом була, — і нічого.

— Аля зі мною не розмовляє.

— Вона закохана в Жехарда. Це її руки він просив. Аля так чекала, що Жехард все ж повторить пропозицію руки і серця! Але він не прийшов.

— Він її не кохав.

— Так, не кохав, — Мирель потерла підборіддя. — Підйом! Йдемо тренуватися, не кисни.

Лада старалася, як могла. Але була такою розгубленою, що часто пропускала удари і була готова ось-ось розплакатися. Мирель, помітивши, що просто її лупцює, вперше скасувала тренування, порадила зайнятися йогою. 

Лада стала імпровізувати, підбираючи асани за натхненням, але заспокоїтися ніяк не вдавалося, хотілося впасти на землю і плакати. 

Тому здивувалася, коли ні з того, ні з сього виник Храм Осяйного. Мирель вже пішла, зал спорожнів, і несподіване сяйво й двері, що відчинилися для Лади, вже не викликали захоплення такого, як раніше.

Коли зайшла всередину, зрозуміла, що навіть підношення не має. А обладунки засвітилися. Лада просто стояла, дивилася на них і нічого не просила.

— Покажись мені, Осяйний, — побажала раптом.

...Рука в обладунку повільно підняла забрало. 

Трохи. 

Лада застигла ла від захоплення: побачила сяйнисте, ніби золоте підборіддя, губи, частину носа.

Ось де ідеальна краса! Істинна королівська гідність і одночасно простота, доброта, сила, любов, розуміння, — все це читалося в одному вигині губ чоловіка зі світла. Світла, що не сліпило очі. Але сліпило душу; воно наповнювало щастям, ніби пронизувало наскрізь, знищуючи і не вилитий плач, і біль від підлості й осуди. 

Лада мимоволі подалася назустріч — і забрало опустилося. Храм розтав.

А вона все стояла, усміхалася.

— Ладо, що з тобою? Все гаразд? За п'ять хвилин королівська рада, — затормошила плече Мирель.

— Перенесіть її, — рівно проговорила Лада. — Або скасуйте. Хочу побути одна, подумати.

— Але Ллірель може не погодитися. Ох, у тебе очі світяться!

— Він погодиться, — відповіла Лада не рухаючись і усміхаючись.

На раду вона не потрапила. Мирель злякалася, покликала Лліреля. Він явився одразу, як тільки почув про те, що сталося, переніс в її кімнату, навіщось вмив холодною водою, усадив в подушки.

— Ладо, що з тобою? — заглядав в очі.

— Він прекрасний...

— Жехард? — видавив Ллірель.

— Ні. Вірніше... Так! — Лада радісно подалася з подушок, неначе зробивши відкриття.

Ллірель відсахнувся, а Лада почала пояснювати:

— Він може бути і в нім, ну не він — слабка його тінь.

— Яка тінь? — не зрозумів лінс.

— Ні! Не тінь, а його сяйво, я хотіла сказати, — як в обладунках... А ну, поверни голову ось так...

Ллірель слухняно обернувся і застиг: Лада торкалася до нього, дивилася на його губи. Задоволено прикрив очі.