7.2

Напередодні свята Снігу Лада, прихопивши сумку з дінайськими фруктами і солодощами та взявши з собою декілька баночок крему і стопку книг, знову відвідала донків. Портал робила Мира.

Село занесло снігом. Прочищені доріжки мали такі високі снігові борти, що через них нічого не було видно. В тому, що вони з тітонькою знаходяться біля будинку Данза, Лада не сумнівалася: з налаштуванням порталу допомагав Сгірель. Але на одному розгалуженні снігового лабіринту зайшли не туди і потрапили до сінника з пахучим золотистим різнотрав'ям і зеленуватою люцерною, потім прохід вивів до діри з снігу, звідки виглядали прим'яті, злегка заледенілі снопи кукурудзи. З діри блискавкою вистрибнув рудий кіт, злякавши Ладу до підскоку, і лише на третій раз вишли до будинку, сніг біля якого розчистили так, що можна підійти і постукати у вікно. Мирель зупинилася перед ним, роздивляючись справжні морозні візерунки. На поріг вийшов Данз. Поголений, помолоділий, в теплій сіронській куртці; солом'яне волосся незвично пов'язане в хвіст.

— Діно Ладо, радий вас бачити, заходьте в дім!

Лада весело привіталася, відступила, озираючись на Мирель і відкриваючи її господарю. 

Тітка, одягнена у витончену чорну шубку з капюшоном, насунутим на лоб, не рухалася: дивилася на донка великими чорними очима. Чорними, тому що зіниці так розширилися, що Лада злякалася. Данз теж. Усмішка згасла, велетень нахилив голову набік, неначе побачив незвичайне, але небезпечне звірятко:

— А це що за дівчинка з вами?

Мирель обурено підійняла підборіддя:

— Я не дівчинка!

— Хлопчик?! — ще нижче нахилилася голова старости. Поки тітка, випнувши груди, задихалася від обурення, Лада представила:

— Данзе, це Мирель, тітка Сгіреля. В Ін повернулися лінси. Потім розповім.

Але звістка про повернення лінсів до Данза не дійшла, він, не відриваючись, дивився на дівчинку в чорному, а вона на нього.

— Тітка. Сгіреля. Тітка? Ладо, ти нічого не переплутала?

Лада заперечно замотала головою.

— Ну гаразд. Що ж я вас тримаю на порозі, заходите в дім! Холодно ж.

У вітальні тепло, пахло озоном з випраного одягу, що досушувався коло груби, в якій потріскував вогонь, і святковою їжею. Інтер`єр простий і затишний. Данз зняв верхній одяг, повішав на вішалку. Мирель не зводила з нього очей. Лада вручила хазяїну сумки з гостинцями, він подякував, сповістив голосніше:

— Рішанко, у нас гості! 

І сховався в дверях іншої кімнати.

— Ладо, у нього біцепси не накачані, і живіт! — обурено і засмучено констатувала Мира. — В куртці такий красивий чоловік, а зняв, і висить живіт… — Мирель повісила свою чорну шубку прямо під куртку старости, прикрила її, притиснула, немов бажаючи сховати, як помічену недосконалість тіла.

— Ну Данз же не молодий хлопець. До того ж не воїн, а селянин.

— Ну і що? Це не означає, що...

— Ладо, Мирель, проходьте, сідайте, — вийшла назустріч Рішана. Мирель знову застигла.

"Миро, будь ласка, зроби лице простішим, ти ж в гостях," — прошепотіла благально Лада.

Дівчата сіли на диван, Данз забарикадував їх столом. Рішана помчала на кухню, Данз теж.

"Ти бачила руки Рішани? Вони червоні і шорсткі," — прошепотіла тітка.

"Миро, я ж просила".

З-за дверей показалися золотисті кучері і одне бурштинове око Ластина. За мить зникли.

"Синок Данза"? — перелякалася лінсійка. Напевно, дав себе знати пташиний страх перед дітьми.

"Ні, онук. Рішана його дочка. Данз не одружений".

"Ху," — чомусь полегшено зітхнула Мирель, повела плечима, поправила груди.

З-за дверей виглянула вже вся голова хлопченяти. І знову сховалася, щоб з'явитися з усмішкою. Мира теж вже не боялася, усміхнулася йому, поманила цукерком, проте дитина зникла, потупотівши ноженятами.

Увійшов Данз, накрив стіл білою скатертиною. Мирель мовчки водила за ним очима.

"Ти поводишся так, ніби Данз тобі сподобався," — пожартувала Лада пошепки, коли залишилися самі.

"Дуже сподобався. Він схожий чимось на Різарта, ти не помітила"?

"Ну, щось трохи є. Проте ні, Данз інакший, він напевне однолюб," — чомусь вирішила Лада.

"Відмінно! Він буде мій," — прошепотіла Мирель вирок.

З'явилася Рішана, стіл почав заставлятися стравами.

"Як багато всього! Вони думають, що ми стільки з`їмо? Чому не подають окремі тарілки"? 

"Скажу Рішані, тобі принесуть". 

"Не потрібно, я як всі".

Мирель принишкла і далі поводилася непомітно. Данз увійшов з Ластином на руках, сів поряд з нею. Хлопченя перебралося на руки "тітки Лади", але довго не затрималося, втекло до своєї кімнати. Рішана принесла сливову наливку, солодку і підступну. Поступово розговорилися, дивно швидко порозумівшись. Розпочали з розмови про погоду за вікном, потім про повернення лінсів, про Ін, Степове. Рішана нарікала, що бабуся Дора продовжує жити окремо, хоча у будинку для неї давно приготована вільна кімната, що вона вкотре перечитує домашні книги. Лада поцікавилася школою, дітьми. Рішана розповіла. Мирель пообіцяла допомогти літературою, запросила в Ін, подивитися бібліотеку. Данз одразу радо погодився, а його дочка промовчала, закрила губи долонями, почервонілими від постійної роботи. Потім сховала руки на колінах під столом.

"Їй нема в що одягнутися, напевно," — зрозуміла Лада. Якось не подумала, що вони з Мирель одягнені занадто розкішно, якщо порівняти з домашнім вбранням донків.

До кінця вечері всі вже були на "ти". Мирель не витримала, і все-таки викинула фокус: коли Лада показувала крем, а Рішана не хотіла спробувати, тітка знерухомила її і швидко-швидко нанесла на одну половину обличчя. Телепортувала дзеркало, оживила піддослідну, й з питанням "Ну, як?" привабливо всміхнулася.

Рішана заморгала і вимовила, вказавши на іншу щоку:

— Ще сюди.

Мирель миттю виправилася.

Лада закрила очі:

— Мирелько, повільніше, мені страшно: ти ж наносиш крем!

— Даремно боїшся, ми, лінси, швидкі, але неймовірно ніжні, — вона так поглянула на Данза, який спостерігав за ними з легкою усмішкою, що той трохи згорбився й вийшов. Скрипнули двері, почувся сміх: прийшла Ірелька з двома подружками; побачивши гостей, діти принишкли, лиш одяг шарудів при роздяганні. Потім якось несміливо стали в ряд, допитливо дивлячись розумними оченятами. Лада роздала їм по книжці казок, вручила фрукти й солодощі. В відповідь стримана дяка, потім втеча до дитячої кімнати. Вже звідти чулися гучніші голоси: дівчатка були в захваті від книг.