6.2

В палаці так тепло, що можна ходити без рукавів, але Лада все ж накинула сіронську курточку поверх шовкової туніки. Волосся залишила розпущеним, але зафіксованими пов'язкою Лардена.

Найважче було зробити перший крок. Потім виявилося, що це зовсім не страшно.

У тронному залі багатолюдно, шумно, напівтемно. Одні лінси плели гірлянди з ялинових гілок і магічних квітів, інші ліпили на вікнах ілюзорні морозні візерунки, білі квіти, силуети дерев. Лада зробила декілька кроків і зупинилася: здавалося, сто років пройшло, відколи вона йшла по порожньому залу, розглядаючи ліпнину на карнизах, а коло тронів розмовляла з Ларденом. Він стояв біля того вікна, звідки помахала рукою Аля.

"Я би хотіла, щоб Ін ожив", — казала тоді Лада.

 "Ось, він ожив. Ми це зробили! Лінси повернулися. Ура."

Лада відігнала спогади, помітила на собі допитливі погляди і усміхнулася, безпосередньо знизавши плечима.

— Ташо, вам не темно тут? — запитала дівчинку років дванадцяти.

— Ні, ваша величносте.

— Можна називати мене просто Ладою, — повідомила голосно і пішла до Алі.

— Тепер до тебе всі звертатимуться на ім'я, — сказала Альвіна. Вона теж була м'якою, милою, круглоокою, як Ллірель. Якщо Руз хотілося назвати по-англійському, то Алю — по-німецькому: хюньшен — курчатко. Принцеса переплітала гілки повільно, по-дитячому плавно. Лада взяла й собі гілок з купки.

— А до тебе не так звертаються?

— Ну, я інша справа, вони мене знають давно, а тебе ще вивчають. Не поспішала б дозволяти фамільярність.

— Я тут тимчасово.

— Тсс! Не смій так казати, — обурилася Аля і сама зніяковіла: — Я на перших порах підказуватиму тобі, добре?

— Добре. 

У Лади вийшла відмінна гірлянда.

Зал раптом якось затих. Виявляється, увійшла Мирель. Строга до непристойності, озирнулася поглядом полководця. Лада пам'ятала, якою тітка була раніше. Можливо, шикарній жінці підійшла б така поведінка, але зовсім не юній дівчині. Згадалося, як вона тренувалася.

"Ось хто мені потрібний! Тітка-наставниця"!

Лада по-лінсійськи метнулася до неї, широко усміхнулася:

— Мирель! Йдемо до нас, — легенько потягнула за руку "тітку". Та так здивувалася, що підкорилася. Деякий час розглядала те, що Лада плела, потім взяла і швидко-швидко щось накрутила, та ще і розвісила вмить. Всі спантеличено застигли. Ялинових гілок виявилися лише дві штучки, найменших.

Аля образилася, моргнула, почала магічити снігові квіти. Мирель зосередилася. Аля перелякано напружилася.

— Мирель, що ти задумала? — тихо запитала Лада.

— Задумала прикрасити вікна заметіллю із зірочками, великими і маленькими. Буде красиво, завитками; за дві хвилини всі вікна зроблю, — відрапортувала та.

— Не потрібно... — натиснула Лада, передчуваючи бурхливу енергію, готову вирватися з Мирель.

— Чому? — так само тихо запитала тітка.

— Тому, що молоді подобається це робити пові-ільно-о. Настрій передсвятковий, бачиш?

— Ні. Мені нудно. Ніхто не тренується, всі готують, а завтра їстимуть, питимуть, танцюватимуть, післязавтра — відходитимуть. Бе.

— Ми давно не їли, не пили і не танцювали, Миро. Скучили за всім цим, — обурено протягнула Аля. 

Мирель почала створювати зірки.

— Занадто швидко, Миро, потрібно повільніше.

— Я не можу — повільніше! — сіпнулася Мирель.

— Не психуй, тітко.

— Що за “не психуй”, ваша високосте? Наслухалася земної мови? І не називай мене тіткою!

— Так, не називай її тіткою! — підтримала Лада. — Ну подивися: Мирель виглядає молодшою за тебе.

Тітка запхикала:

— Я виглядаю, як незграбний підліток. О, я люблю себе, як незграбний підліток! Де мої груди?

— Все на місці, — заміялася Лада, згадуючи себе після Джерел. — Ти їх просто перетягнула.

— Що, знову тренувалася? — вставила Аля. — Поглянь на свої зірки.

Магічні пелюстки нагадували те, про що тітка говорила.

— Зараз перероблю, — Мирель поспішно кинулася їх збирати.

— Не потрібно, дивіться, — Лада склала пелюстки, сформувавши троянду і протягнула: — Мирель, не поспішай. Якщо зробити ось так, ніхто нічого не помітить, всі цими квіточками милуватимуться.

Лада причепила трохи завелику прикрасу на гірлянду з ялинових гілок. 

— Будуть такі пікантні троянди, — Аля розсміялася. Лада теж.

Нещодавно тихо страждала від самотності, а зараз виникло відчуття, що знала цих лінсійок все життя.

Вечеряли теж утрьох, вже після того, як усі поїли.

— Ладо, а ти очистиш, будь ласка, скатертину? — не стільки попросила, як скомандувала Мирель.

Лада зняла скатертину, струсила, взяла в оберемок. Тітка не зрозуміла.

— Навіщо вона тобі?

— Поперу, — знизала плечима. — Хочеш подивитися, як це робиться без магії?

Прати Лада не стала. Вона запросила Мирель до себе, посадила навпроти і все-все розповіла.

Що не вміла ні створювати пульсари, ні прибирати магією, ні переміщатися порталами, ні битися, ні танцювати.

Мирель дивилася на неї, як на неповноцінну.

— Ось, Миро, наше завдання — навчитися в найкоротші терміни якомога більше.

— Почнемо завтра! — зраділа тітка. І розписала дні по годинах. Лада подивилася й половину закреслила.

— Навіщо? — обурившись, аж підстрибнула Мирель.

— Тому що і  у тебе, і у мене  має бути особисте життя, Мирель.

— Ну гаразд. А це що за намальоване яблуко?

— У нас традиція: у середу і суботу — яблучні дні, ми згадуємо Лардена. А зараз малюю казанок, відведемо час на лабораторні роботи. Потім розповім. Хочеш, приєднуйся. І вранці півтори-дві години йоги. Але все це — після свята Ялини.

Відгуляли свято весело, почали урочисто. Ллірель приніс подарунок: вузьку чорну з золотистою вишивкою сукню, рукавички, черевички і корону, що належала його матері. Корона красива, так, але Лада вибрала свою. Лінси причепурилися, вишикувалися з боків, Ллірель провів Ладу за руку, разом сіли на трони. Люстри, що засвітилися, викликали бурю радості. Потім святковий стіл і танці.