6.1

Доведеться почекати, поки висохне волосся і летіти на Ягідці. За пів години Лада натягнула капелюх, наділа плащ, взула чоботи.

В коридорі зустріла Алю.

— Ладо, ти куди? — призупинилася принцеса.

— Прогуляюся.

Не казати ж, що хоче їсти.

— А я готуватиму гірлянди. Допоможеш потім? Я почекаю, поки ти повернешся.

— Угу.

Лада сіла на мітлу і вилетіла за захисний купол міста. Сніг все йшов, припорошував плащ з капюшоном, насунутий на капелюх; Лада подумала, що зараз схожа на великого дивного птаха. Добре, Ягідка дорогу знала, бо снігопад дужчав.

Прилетіла якраз до обіду; на кухні Дейри, теплій, в ніжно-бежевих тонах, запаморочливо пахло свіжим хлібом.

— Виявляється, Сгірель перекидав нам власноручно приготовану їжу, — повідомила Дейра, накриваючи на стіл.

— А я полюбляю готувати. Часом, — підтвердив Сгірель, насипав в тарілку наваристий борщ і поклав перед Ладою, яка приклеїлася почервонілими руками до чашки з чаєм. Забула, що потрібно надівати рукавички.

— Ми, лінси, швидкі, нам неважко. Все уміємо, можемо все!

Лада зітхнула. Згадала, як людно було на кухні, як споро все всі робили. Спробуй так з незвички вписатися в їх ритм! Це Сгірель усміхнеться і при конфузі все владнає, а як зреагують піддані?

— А хто така Ториза? — запитала Сгіреля, але відповіла Дейра.

— Хто, Ториза? Сгірелю, це не та дівчина, яка відмовила тобі в танці, бо ти нижчий ростом?

— Угу, вона. — Лінс нарізав золотистий хліб.

— І що ти на це? — поцікавилася Лада.

— А нічого. Що, грубила? Вона може. Її потім Ллірель запросив, сказав пару лагідних. Не звертай уваги. Дівчині заміж час, а ніхто не бере.

Лада почала їсти. Смакотища...

— А вона не була замішана в змові? — Дейра підсунула ближче до гості миску зі сметаною.

— Ні.

— В якій змові? — уточнила Лада з уявною байдужістю.

— Коли в Сгіреля корону відбирали, деякі особини бажали його смерті. Ллірель їх убив.

— Як — смерті? Як — уб-бив? — перестала їсти Лада.

— А як ми кегретів вбивали?

— Пульсарами? — Лада округлила очі, зупинила ложку на півдорозі.

— Ага, — явно збрехав лінс.

І Лада зрозуміла: не пульсарами, а алмазними нігтями. Р-раз — і здув краплі крові, як нещодавно тріски.

Перестала їсти, втупилася у вікно, де білий сніг падав і тонув в сизо-синій безодні Перлинного озера.

— Ми воїни, Ладо. Я теж вбивав, — на доказ лінс розбив в миску три яйця.

— Людей?

— Можу сказати в його виправдання, що він не просто вбив, а викликав на поєдинок і переміг. Я, може, і помилував би, а Ллірель не терпить зрадників і брехливих пліткарів. Мені пощастило, що брат розібрався у всьому і не пішов проти мене заради влади.

Сгірель блискавично намішав різні інгредієнти і вже замішував на пиріжки, пирхаючи борошном.

Лада засмутилася, відсунула миску.

— Ладо, а я там в лабораторії зілля одно варити хотіла. Допоможеш? — запитала Дейра.

— Потім. Сгірелю, а в лінсів, що, кухня загальна? Невже не можна було зробити в кожному будинку окрему?

Сгірель закінчив місити тісто, накрив його рушником, очистив руки.

— В палаці загальна. Але тобі, як королеві, повинні їжу приносити або переміщати. Чи сама.

— Угу. Там десь був підручник  з побутової магії, можна, я його  заберу?

Дейра зробила пас, книга з'явилася на столі. Дейра посунула її до Лади разом з крихітками хліба. Сгірель усміхнувся, дивлячись на дружину з любов'ю.

Добре бути коханою, коли навіть помилки здаються милими. А як віднесуться до Лади лінси? Хто вона їм і що робить в їхньому Іні?

Лада зрозуміла, що час іти, взяла книгу.

— Спасибі за пригощання, Сгірелю. Дейро, зробиш, будь ласка, портал в Ін? Я без рукавичок, щоб летіти на Ягідці.

— Ладо, побудь ще у нас, куди ти так швидко? — запротестувала Дейра.

— Вчитися буду... — похмуро зітхнула Лада.

Портал робити не довелося: Ллірель явився сам. Враз відмітив настрій Лади, недоїдений борщ. М'яко посміхнувся. Зовні м'яко. Цікаво, звідки у нього з'являються і куди діваються алмазні кігті?

— Я за тобою, — повідомив чесно. Але якщо хочеш тут ще побути, явлюся пізніше.

— Ні-ні, я вже зібралася... додому, — ледве витиснула Лада останнє слово і подумала, що насправді у неї дому немає. Ллірель окинув її пильним поглядом, але промовчав. Лада схопила в оберемок плащ і капелюх, зробила крок до короля. Ллірель хотів обійняти за талію, але не посмів, сховав руку за спину.

Вийшли в її кімнаті.

— Я трохи почитаю, — повідомила з підтекстом "йди звідси". Він зрозумів, пішов.

А Лада розкрила книгу і занурилася в спогади про Жехарда. Вона вже не раз відкривала "Основи магії". Але поряд з нею був арджазієць. Вони разом робили вправи для кисті, Жехард брав її руки в свої, а потім цілував... Недивно, що справа далі не пішла.

Як давно вона його не бачила! Як добре, легко було в його присутності! Але маленький чарівний світ Буйного лісу зруйнований. І все вже зовсім по-іншому. Лада лягла на стіл на зігнуті в ліктях руки: видимць, який носила на лівій руці, виявився якраз під вухом, з нього полилася тиха мелодія. Жехард співав, співав для неї. Не говорив, а ледве чутно, душевно наспівував у видимць.

"... скажи лиш "так" — будемо разом завжди".

Лада тихо лила сльози. Навіть не схлипувала. Просто лежала, і мріяла, щоб пісня не закінчувалася. Але вона закінчилася. І, піднявши голову, Лада побачила Лліреля, який сидів в кріслі.

— Я прийшов покликати на обід. Але ти, бачу, не в настрої.

— Я не голодна, Ллірелю, — Лада підвелася, уткнулася поглядом в книгу, підперши скроню рукою, а насправді намагаючись закритися від... кого? Не чоловіка, не коханця, не короля, — вона ж сама королева, здається. Ой, як все заплутано...

— Я пам'ятаю, ти їла в Сгіреля, — прозвучало як викриття. — Альвіна чекає тебе плести гірлянди. 

Навіть дивитися на нього було не потрібно, щоб зрозуміти, що він хотів сказати те ж саме, що й Руз вранці: йди, мовляв, завойовуй любов підданих.