5.1

В Іні ввімкнули опалення: порозвішували рубігірський кришталь, затонований ізокаменем так, щоб регулювати потужність, матовість і колір на свій розсуд.
Ллірель перемістив до кімнати Лади схожу на лотос кришталеву квітку, що виділяла тепло.
— Теплий лід! Але ж такого не буває, — задумливо замилувалася Лада.
— Чому одразу думаєш, що лід? Всередині може бути все що завгодно, — Ллірель приліг на ліжко.
— Але ж квітка зроблена з рубігірського кришталю. Ллірелю, встань, будь ласка, — додала холодно.
— Пробач, забув, — зітхнув лінс, ковзнув до дверей і вже звідти видав: — Назви деяких речей не міняють їх суті. Колись і ти в моїх руках наповнишся полум'ям, як ця квітка.
Обуритися не встигла: лінс зник.
"Він спав поряд з тобою. Поверх ковдри," — наябедила вранці Руз. — Але до тебе не торкався".
Вражена Лада хотіла висловити все, що думала із цього приводу, але жодного разу з Ллірелєм не залишалася наодинці, а потім остигла і забула.
Бурчик відправився в Буйний на всю зиму. Спатиме до весни. Знову пішов сніг. Потім розтав. Над Іном все ще зберігався захисний купол, завдяки чому сніжинки, як влітку туман, крутилися ласкавими заметілями, іноді недружніми, іноді дуже тихими. Погода в Іні не збігалася з тією, що панувала зовні. А зима в Буйному дуже доречно спізнювалася. Здавалося, ось-ось вдарить мороз, і дехто з підданих залишиться в тілі стрижа спати до аж весни. Але день тягнувся за днем, і нарешті, залишилися тільки чотири пташки.
"Хоч би все пройшло нормально, хоч би вийшло все"! — подумки молилася Лада ще звечора. Її чомусь тягнуло до Лліреля, хотілося поділити тривогу, хотілося, щоб вона втратила підстави. І Лада вперше за весь час постукала до сусідньої кімнати.
Ллірель малював. Побачивши свою королеву, зрадів, але не відклав олівець.
— Щось сталося? — зробив пару штрихів.
— Ні. Просто тривожно, — Лада обійняла себе за плечі.
— Не хвилюйся, все буде добре, — лінс відірвався від малювання і всміхнувся.
Банальна заспокійлива відповідь — а Ладі одразу легше стало.
— Що малюєш? — опустила руки, підійшла трохи ближче.
— Не що, а кого. Нас малюю. Хочеш побачити?
"Нас," — різнуло слух.
— Зазвичай художники не показують свої праці до завершення, — сказала сухо.
— Я не художник. І малюнок завершений. Мало того: він досконалий.
"От як"?! — здивувалася і заінтригувалася Лада, а вголос відмітила:
— Звучить нескромно.
— Ну, "нескромно" не те слово. Швидше навпаки. Хочеш подивитися? — не чекаючи відповіді, Ллірель зробив жест, лист злетів і розкрився перед Ладою. Вона не змогла відвести погляд.
Дівчина на передньому плані листа була гола і прекрасна. Вона була не одна, і той, хто був з нею теж прекрасний. Вирази облич, хвилі волосся, вигини тіл, — все намальовано настільки досконало і природно, що Лада почервоніла. І втекла. Раз Ллірель міг дозволити собі несподівано зникнути, то і їй можна.
Брат Сгіреля дійсно талановитий. Те, що не вдалося передати за допомогою сну, Ллірель легко показав на малюнку.

Провести через Дзеркало останню четвірку вийшло без проблем. Лада вдячно склала руки перед артефактом, який славно потрудився, повертаючи їй підданих, і помчала доганяти всіх, таячи в душі тривогу.
Вона мала підстави: Мертве Джерело закрижаніло.
— Що робитимемо? — Лада притискала до себе теплу переноску: лінси ляскали руками, видавали пташині звуки. Ллірель не витримав і приспав їх.
— Вони вже перетворилися на людей. Можна, звичайно, залишити їх в стазисі на всю зиму, але...
Ллірель підійшов до Джерела, замахнувся, відростивши кігті.
— Ні! — кинулися до нього і Лада, і Дейра. — Не руками!
Мирель метнулася в ліс, принесла звідти дубовий сук. Відьмочки вразилися: худенька дівчина, а в руках переконлива така палиця. Бойова тітка! Аж ух.
— Цим! — кинула Мирель племінникові важке знаряддя.
Ллірель його вправно упіймав.
Сніг падав на смоляне волосся і чорний камзол. Лінси молоді і сильні всі, але ніхто не мав такої чарівності, як брати. Особливо Ллірель. Погляд скоса, поворот голови, розріз очей, вигин губ, — особлива м'яка привабливість і дрібних деталей, і в цілому. Така округла, ніжна привабливість, в якій таїлася жорстка швидкість. Жехард теж красивий, але абсолютно по-іншому. Він гострий зовні. А всередині ніжний... Ллірель упіймав призначені не йому думки і зітхання, мить — і знову відростив нігті-леза подібно до тітчиних, ще мить — загострив сук. Лада зачаровано спостерігала, як лінс, дивлячись на неї, здуває з нігтів трісочки. Це якими ж сильними мають бути його пальці і гострими нігті, щоб так ними орудувати? Ще мить — і в Мертвому Джерелі утворилася ополонка, круглий пласт льоду, як шар ізокаменю з плити, зрушився убік, тільки оголив не жар, а холодну воду.
— Твоя величносте, допоможи, — трохи сердито відволік увагу короля, що теж застиг, задивившись на Ладу, Сгірель.
Останніх лінсів занурили усіх чотирьох одночасно. Лада промовляла слова зцілення під все густішим снігом. І мороз зміцнів: лінсів ледве встигли витягнути до того, як Джерело знову замерзло.
Живе було теплим. Тут все пройшло нормально. Останнім лінсам допомогли одягнутися, Дейра їх зменшила, посадила в переноску і озирнулася на чарівні Джерела.
— Сезон закритий. Слава Осяйному!
— І усім нам, — Сгірель обійняв дружину, поцілував в щоку.
— Післязавтра свято Ялини, влаштуємо бал! — об'явив Ллірель, і обійняв Ладу, як тільки що Дейру його брат.
Лада відсторонилася: Жехард завжди відчував, коли до неї торкалися чужі руки. 

Ллірель з упертим і гідним виразом обличчя відійшов убік.