Глава 5

Осінь потихенько розфарбовувала листя Буйного в яскраві кольори, але Лада майже не помічала привабливості погожих прохолодних днів: намагалася пробудити якомога більше своїх пташок. Всі прокидалися рано вранці, наповнювали клітку-переноску розбудженими стрижами, переміщалися порталом в Буйний якомога ближче до печери, потім на мітлах добиралися до Дзеркала. Вже на місці Ллірель брав по пташці в долоні, шепотів їй щось, вона влітала в дзеркало-артефакт, а назад в приготований плащ буквально випадали хлопець або дівчина. Лінсів одягали, Дейра знову зменшувала, поміщала у вже іншу, зручнішу переноску, після чого летіли до Джерел. За раз занурювали по три лінси: впоратися з більшою кількістю було важко. Коли виходили з Мертвого Джерела, Дейра і Сгірель знову переодягали, приводили до Лади і Лліреля, щоб занурити в Живе. Потім лінси одягалися, і їх залишали під наглядом Гітани, Альвіни і радника Хольфа. 

Радника розбудили відразу після принцес. Це був високий чорноволосий, дещо замкнутий і занадто серйозний молодий чоловік. Підопічних він просто саджав на магічні повідці, дозволяючи не зовсім адекватним від радості лінсам бігати по лісі чи танцювати до тих пір, поки Дейра не зменшить їх, щоб відправити до Іну. Там всім повертали нормальний зріст.
Дні розпланували по хвилинах. Постійне повторення одного і того ж, контроль і обережність при поводженні з чарівними артефактами напружували і вимотували.
Велике навантаження несла Дейра. Лінси помітно її боялися. І не дивно: вона здавалась надзвичайно сильною.
"Ось кому бути королевою Ліну," — думала Лада.
— Що я без тебе б робила, Дейро? Як же доречно ти вийшла заміж! Тебе можна експлуатувати до нескінченності!
— А ти теж нічого так тримаєшся. Як же доречно я скупала тебе в Джерелах і вигуляла в Дзеркалі! Навряд чи ти подужала б завдання з повернення лінсів однією лиш гордістю і наполегливістю.
— Я, взагалі-то, зовсім негорда.
— Угу-угу. Кожного разу, коли я відчитувала тебе з приводу помилок в назвах трав, ти робила ось так, — Дейра підійняла підборіддя і засопіла носом, потім ще крутнулась і відійшла на пару кроків.
— Ні, я так не робила!
— Саме так і робила, — сміялася Дейра. — Я спочатку гадала, що брат в тобі знайшов, але потім зрозуміла. І я теж не знаю, що б робила без тебе, Ладо. Головне, щоб наші Дзеркала й Джерела не втомилися. Майже сімсот лінсів!
Одного разу, коли всі вийшли, Лада підійшла до Дзеркала, легенько торкнулася рами й тихо попросила:
— Гірка, будь ласка, тримайся. Дні стають все коротші, а птахів ще багато. Потерпи, допоможи, навіть якщо хочеться відпочити.
У Дзеркалі з'явилася темна сестра-близнюк Солодкої Об з зарозумілим нервовим поглядом.
— Славно сяй, Гірка, — сказала Лада. — Солодка Об передавала тобі привіт.
Скляна дівчина мовчки кивнула.
— Ладо, ми тебе ждемо! — почулося нетерпляче зі входу. Гірка зробила кистю швидкий витончений жест: йди, мовляв.
А потім на жовте, не встигле облетіти листя посипав сніг. Останнім часом після Дзеркала лінсів укривали тільки плащами, ніхто не спромагався одягати в штани або сорочки: берегли час. Підтримувані під руки, вони так і крокували до Мертвого Джерела, мелькаючи голими гомілками з-під піл, що розвівались при ходьбі; на снігу залишались нерівні сліди. Після одної чарівної купелі чекала друга. Благо, Живе було теплим і цілющим, після нього лінси вже самі одягалися, взувалися і веселились.
Лада і Дейра мінялися місцями, оскільки постійно знаходитися і біля Мертвого, і біля Живого було складно. Ллірель жорстко стежив за підданими; Лада помітила, що його слухаються. Незабаром сніг розтав, листя облетіло. Настала похмура пора міжсезоння. В Ін все частіше поверталися з темрявою. Як тільки сонце ховалося за горизонтом, гілки дерев витягувалися, хитромудро спліталися у величезну хвилясту чи то клітку, чи то сітку, утворюючи щось подібне до перевернутого кошика з де-не-де залишеним бурим листям. Моторошнувато.
— Різарт призначив Жехарда першим радником, — повідомила одного разу Дейра, коли Лада красномовно зітхала; вона все більше скучала за ним. Вони зрідка спілкувались з допомогою видимця, але давно не зустрічались.
— Мені не казав. Тільки признався, що взявся скласти іспити екстерном, — здивувалася Лада.
— Так часто буває, живеш собі спокійно, живеш, а як тільки вирішуєш взятися за якусь справу, до неї тут же приєднується друга, потім третя... Хто-хто, а Жехард зі всім впорається на відмінно.
Дейра з'являлася порталом кожен ранок. Спочатку приносила з собою сніданок, проте потім Ллірель почав приходити раніше, пригощати чаєм і омлетом, приготованим в Іні. Іноді снідали в його кімнаті, іноді в її.
— Як спалося? Що снилося? — обережно запитував.
— Добре спалося, нічого не снилося, — відповідала Лада під його уважним поглядом.
Лише пізніше згадала, що лінси можуть бачити спільні сни, і з вдаваною безтурботністю пояснила Ллірелю, що в світі Коло їй не сниться взагалі нічого і ніколи. Він не подав й знаку, що засмутився.
— Співчуваю, — усміхнувся краєчками губ, але по очах було видно, що тим часом вже прораховував інші варіанти.
Ллірель сам відбирав тих, кого збирався будити. Одній пташці він не залишив компанії, займалися тільки нею. Вона була шикарна.
— Хто це?
— Тітка Мирель, — трохи похмуро посміхнувся король. — З нею слід  обережніше — дуже сильна.
І справді, тітка після виходу з Дзеркала окинула Ладу осмисленим поглядом з-під високого зламу брів, єхидно усміхнулася повними губами, задерла красиве підборіддя, — і тільки після цього звалилася, як і інші лінси.
"Ну ось, і ця піддана біля моїх ніг, — думала Лада, підбираючи тітку Мирель. — Сподіваюся, ми порозуміємося. Адже характер у неї ще крутіший, ніж у Дейри, напевно".
І, так, в Мертвому Джерелі Мирель лежала довше, ніж належить, вийшла сильно схудлою. Зажадала, щоб в Живому відверталися, хоча, знаходячись в чарівній воді, усі ставали неадекватними: спочатку в одному накочувала байдужість, а в другому — ненормальна захопленість. Коли всі відвернулися, Мирель облила свою королеву бризками. Лада ахнула, озирнулася: з Джерела вистрибнула не жінка, а дівчинка, напнула одяг на мокре тіло, потім, сміючись, уклала Хольфа на лопатки.
Радник струсив її з себе, узяв на магічний повідець. Мирель — о, диво! — на очах відростила алмазні нігті, і хитро блиснувши очима з-під мокрого волосся, поперерізувала невидимі пута. Не встигли моргнути, як вона помчала, пошарудівши пожухлим листям, в спорожнілий голий ліс, але там сіпнулася і гнівно розвернулася до спостерігачів, що сторопіли: спробуй упіймай таку в лісі! А Ллірель тільки озирнувся через плече, посміхнувшись, і крикнув:
— Тітко Мирель, я ж сильніший! Будь ласка, без дурниць.
Тітка лайнулась, тупнула ногою.
— Все, кінець вашому спокою, дівчатка мої, — констатував Сгірель. — Ми розбудили вам наставницю. 
Лада простежила за скорботним поглядом лінса і жахнулася:
— Що вона робить?! 
— Тренується! Мирель не стане захоплюватися собою коханою і рідним світом, як інші, навіть під побічною дією Джерела.
— Осяйний! Як з нею упоратися? — застогнав Ллірель, дивлячись, як тітка підстрибнула в сальто і на льоту зрубала декілька тонких гілок. Лада лиш нервово глитнула і сказала:
— Ого.