4.8

До вечора пробудили і повернули в себе двох сестер лінсів: старшу Гітану й молодшу Альвіну. Брати називали їх Гітою й Алею. Гіта трохи вища і стрункіша, Аля — нижча і м'якша, але обоє дуже красиві, з гладким, як шовк, чорним волоссям, з великими карими очима в довгих віях. Те, як поводилася Лада після виходу з Джерела, не йшло ні в яке порівняння з писком, криком і стрибками у вигляді танців, що влаштували сестри. Ллірель і Сгірель ледве впіймали й заспокоїли їх. Вони тріпалися навіть в різних кишенях Дейри, застебнутих наглухо, і Дейра здригалася у польоті на Берізці, а Лада, яка летіла поруч, з жахом побачила, як Гіта невідомо чим розрізає кишеню й висуває голову. Перелякана Дейра так рвонула по-лінсійськи в Ін, що побила всі мислимі й немислимі рекорди. Лада теж. Сгірель, завжди такий холоднокровний, злізаючи з мітли, відсапувався:

— Мабуть, я згоден зменшуватися.

По прибуттю в Ін збуджені лінсійки видраїли до блиску половину міста, причому паралельно з магією використали фізичну працю. 

— Нам ліс рубати не потрібно? — потер ніс Ллірель, стоячи серед чистої площі. Гіта, мокра, з блискучими очима вимивала центральний фонтан. — Завтра планую розбудити Ждана й Брефа.

— Ти король, тобі вирішувати, — мстиво сказав Сгірель.

— Можеш забрати корону, вона мені вже не потрібна. Я знайшов, що шукав. — Ллірель повернув голову і всміхнувся, дивлячись в розширені очі старшого брата: — Лада — дівчина з картини. А ви не вірили.

— Бажання, загадане вголос... Але Осяйний тоді не прийняв твого підношення, — згадав Сгірель.

— Осяйний явився мені ще раз, я загадав те ж саме бажання. — Вітер, що блукав у Іні, завіяв чорне волосся Лліреля на лице, він перезав'язав хвіст. — Я вчуся на помилках. А Осяйний дає і другий шанс.

— Ти Ладу ще не завоював, — Сгірель, заправив за вухо пасма відрослого чуба.

— Жехард Алозійський, так. Чому він? І чому ти одружений саме з його сестрою?

— Звідки ти знаєш?

Молодший брат сумно і навіть трохи скривджено промовчав. Вітер ганяв рідке опале листя по вологому місту.

— А ще є Ларден.

— Хлопчик - ангелик Керсана? 

— Він давно не хлопчик і не ангелик. А Керсана вже немає. Тобі багато чого потрібно взнати, брате.

З парку донісся захоплений крик Альвіни, яка щось що побачила на клумбі. Поряд з нею з'явилася Лада, дівчата розговорилися. Потім Альвіна повисла у королеви на шиї. Ллірель похитав головою.

— То ти забереш корону? Я не вмію правити. А ти був хорошим королем, Сгірелю.

— Ні.

— Ладно, згоден: ти не був хорошим королем, — блиснув зубами Ллірель. — А корону забереш? Отримаєш шанс виправитися.

Сгірель теж заусміхався:

— Впізнаю тебе, братику. Сам виправляй те, що натворив. З поверненням!

...Лада спробувала відірвати від себе Алю, але подивившись через її плече, побачила, як обнімаються Ллірель зі Сгірелєм і обійняла її теж. "Складу товариство… ек-хе. Оце так обіймайки"!

Увечері, коли сестри заспокоїлися і вляглися спати, а брати засиділися на кухні, Лада і Дейра перенеслися у дім біля озера. Відьмочка пройшлася по коридору, запалюючи додаткові пульсари, а Лада вийшла в двір. Пахло прохолодою, терпким запахом пожовклого листя й озерною вологістю. Назустріч з темряви вибіг Бурчик, почав тертися біля ніг — скучив.

Ладу потягнуло в Агатову.

Там, ледве помітний в тьмяному світінні, розвалившись в кріслі, сидів Жехард.

— Привіт, — зупинилася Лада на порозі.

— Привіт. Ти прийшла, — прозвучав хрипкий, до мурашок приємний голос.

— Так.

— Я тебе чекав. І вчора теж, — Жехард контурами чомусь нагадував хижака.

— Пробач, — Лада підійшла ближче, зупинилася посеред вітальні.

— Він до тебе торкався?

— Жехарде...

— Я знаю, що ви повернули пташок. Мені було... недобре, Ладо. А це означає, що він до тебе торкався. Всю ніч. Навіть якщо птахом, — все одно.

Жехард піднявся, запалив більше пульсарів, пильно подивився їй в очі.

— Я тебе кохаю, — провів по щоці, і серце стислося від ніжності в його голосі.

— Я тебе теж кохаю, — зізналася у відповідь.

— О, прибери слово "теж". Мені хочеться одноосібно володіти твоїм "кохаю" — Жехард підняв їй підборіддя.

— Ну Жехарде, навіщо ти так... Слово "теж" я сказала в сенсі "взаємно".

— Благословенна взаємність... — він поцілував її.

Лада відкривалася, піддавалася, горнулася до нього. Рука Жехарда забралася під туніку, наштовхнулася на щільну сіронську білизну. Арджазієць незадоволено загарчав, і тут почувся гучний стукіт в двері. Озирнулися — за відчиненими дверима гасло світло порталу, підсвічуючи Сгіреля.

— Кхм-кхм.

Лада відстрибнула від Жехарда.

— Ллірель побив посуд, — сказав лінс.

Жехард застогнав з досади.

— Ллірель стогнав голосніше. Поки що його чув тільки я. Було б добре, якби в Коло божевільним лінсом залишився лише я. Тобі, моя королево, потрібний адекватний король. Хоча б спочатку, поки до нього придивляються.

Лінс пішов.

Лада зітхнула, притулилася до стіни. Жехард стояв поряд, такий коханий, такий бажаний. Так хотілося до нього, обійняти і не відпускати. Хотілося любити, віддаватися. Вона закусила губу, поглянула на Жехарда. Він створив портал і зробив до нього крок.

— Так буде краще. Теплої ночі, Суничко. Поряд з тобою я не стримаюся.

— Він вже не торкатиметься до мене, Жехарде, — крикнула Лада,

Але він зник. О, Жехард майстер зникати!

Лада стукнула кулаком по агатовій стіні.

"А-а-а-а"! — закричала не вголос, ні, — подумки.

І спустилася по стінці на підлогу. Всередині бушувало невидиме полум'я. "Я спокійна, спокійна," — промовила собі, обіймаючи руками коліна і схиляючи на них голову.

— Ей, ти чого? — м'яко торкнулася її плеча Дейра, що підійшла.

Лада промовчала.

— Все буде добре... Потерпіть з Жехардом трохи, все владнається.

— А може, нехай потерпить Ллірель? Помучиться і швидше відпустить?

— Ладо... Зі Сгірелєм таке не пройшло. Він чекав дванадцять років! Ларден до мене приходив не лише вночі, — вдень, вранці... Лінса називали божевільним, я сама його в очі так називала — і що? Коли подумаю, як... Мені тепер до кінця життя не пробачити себе. Адже Сгірель такий, такий... — Дейра опустила голову на коліна, як і Лада, шморгнула носом.