4.5

Від радника Ретакта телепортувалося послання: сімсот міток готові, необхідний магічний резерв теж. В міру того, як наливалася повнотою Ліка, арджазієць дивився на Ладу довше, немов запам'ятовуючи.
— Ти чого, Жехарде? — журила його з усмішкою. — Таке враження, що ти готуєшся прощатися.
— Незабаром повернуться лінси.
— Все буде добре. Ллірель такий легкий, делікатний. Я поговорю з ним, мені здається, він повинен нас зрозуміти.
Жехард скептично усміхнувся, потер ямку над верхньою губою:
— Ллірель завжди подобався дівчатам.
— Мені однаково. Нічого особливого в нім немає. А ось в тобі... — потягнулася до арджазійця.
— Що в мені? — трохи сумно запитав Жехард. Лада провела долонею по його щоці, наблизилася до його шиї, не торкаючись, але вдихаючи повітря поряд зі шкірою.
— В тобі магніт для мене, — призналася. — З такою приємною деревною ноткою.
Жехард перевернув її на спину, поцілував, викликавши тихий смішок. "Взагалі-то ще невідомо, чий магніт сильніший, його, чи мій," — подумала задоволено.
— Ну, раз так, отримаєш подарунок, Суничко. Пам'ятаєш цей артефакт? Ти так несподівано втрутилася, коли запропонувала Дейрі сама розплатитися, а я ж мав його віддати. Хто знає, що було б, якби ти промовчала тоді. — Жехард зняв свій кулон, надів Ладі. — Він стане перепусткою крізь будь-який захист до найважливішої людини в твоєму житті. До мене.
— До тебе, — усміхнулася його нахабству Лада, потім запитала: — А як же ти?
— А я даю тобі вибір, Ладо. Одного разу я вже зробив його за нас двох. Тепер твоя черга.

У портал влітали, здавалося б, невиправдано великі сфери перенесення з крихітними пташками, що спали. Маги здивовано переглядалися: крізь величезну арку, на яку знадобилося безліч сил, влітало по чотири-п'ять таких сфер. Зі звичайними стрижами!
— Нам пташок бракує, чи що? — шепнув один маг, не ховаючи посмішку. — Мабуть, якась помилка...
— З нас знущаються! — не стримували шепоту маги.
Це Лада бачила навколо пташок, що спали, юнаків і дівчат. І добре, що лише вона: кошлатим, голим і мускулистим підданим краще нікому на очі не показуватися. У світі Коло їхні контури стали набагато чіткішими.
Сили магів танули, але ще швидше зникала їхня упевненість в доцільності того, що відбувається, і адекватності Лади як королеви.
— Треба закривати прохід, сили тануть! — сказав єдиний серед магів арджазієць з синіми очима.
Так, сили танули. Але накопичувачі для чого? Хтось хоче заощадити резерв? Лада спрямувала на магістра залізний погляд:
— Ви пропустите всіх, до останньої пташки!
Сила волі в погляді подіяла, маги піднатужилися і тримали портал до тих пір, поки в нього не залетіла остання сфера. Звичайно ж, це був Ллірель, і він не спав.
Усі бачили стрижа, що сів по центру вежі в той момент, коли інші зависли в повітрі, як попало. Величезна біла вежа стала блискучою і в цятку: заповнилася чорними плямками сплячих птахів в ілюзорних людських тілах.
"Ось тобі й піддані, королево Ліну".
Маги навіть не ховали замішання й кепкування, коли йшли. Лада ж дивилася на красивого чорноволосого хлопця, що абсолютно не соромився або не усвідомлював своєї наготи. І тільки коли він направив погляд на Ладу, всередині тьохнуло, серце забилося. Перед нею стояв король лінсів. Виявився дуже схожим на Сгіреля, до якого Лада перейнялася щирою симпатією. Настільки, що її довіра і прихильність мимоволі скопіювалися зі старшого лінса на молодшого. От тільки погляд останнього відрізнявся не розсудливістю, а пристрасністю; в нім вгадувалося стільки сили, що ледве встояла перед спокусою відвести погляд. На Землі напівпрозорість Лліреля дозволяла Ладі залишатися впевненою в собі, зараз же відмінна чіткість його справжньої зовнішності збивала.
Вона привітала його кивком голови, намагаючись не хвилюватися і не опускати погляд нижче шиї. Потім викликала Сгіреля.
Він явився одразу: давно ждав знаку, але не сподівався побачити птахів.
— Це вони, — тихо повідомила йому. — Птах, що не спить, — Ллірель; він дивиться на тебе.
— Угу. Вірю. Зву Дейру: створимо портал у Ін. Сфер забагато, але справимось самі.

— Відправимо птахів до храму, він досить місткий, — дав знати лінс дружині, коли та появилася.
Вони удвох утримували портал, поки Лада штовхала в нього кулі з птахами. А потім, коли самі в нього вступили і опинилися в Іні, молодожони почали цілуватися. Щоб не звалитися з ніг від втоми.
Довелося вдавати, що так потрібно, сидіти в кутку, обійнявши руками коліна. Ллірель літав, розглядаючи птахів. Лада водила за ним очима, потім все ж дочекалася перерви між поцілунками.
— Як довго вони можуть спати? — запитала СгІреля, дивлячись на сфери.
— Краще поцікався, що ми з ними робитимемо, — поправила сукню Дейра і знову подивилася на губи чоловіка.
— І що ж? — Лада перевела погляд на Лліреля, який іронічно усміхався.
"Жах, як важко знаходитися поряд з закоханими. Хочеться утекти чимдалі".
— Ми перепустимо їх через Дзеркало Дійсного, — відповів Сгірель. — Як існують два Джерела, так є пара Дзеркалу. Воно в тій же печері, сьогодні побачите. Тільки спочатку відновимося. Лліреля повернемо вже сьогодні, а інших — як вийде.
— Лише вийдіть, будь ласка, звідси, коли знову цілуватиметесь. Ллірель не просто стриж, він все розуміє.
Дейра подивилася на птаха, що літав туди-сюди, знизала плечима.
— Тільки недовго, — промовив ЛлІрель-ілюзія і розплився  усмішкою. Молодожони вийшли, птах захотів сісти Ладі на коліна. А ілюзія голим задом, угу.
Лада підхопилася:
— Піду пошукаю тобі одяг.
Вона швидко пішла по пустому коридору до себе. Птах полетів за нею.
— Ллірелю, не лети за мною, — примружилася Лада на ходу, спіткнулася.
— Чому?
— Ваша величносте, ви без одягу.
— Я в пір'ї.
"Диво в пір'ї! Я скоро знатиму кожен вигин його голого тіла", — Лада швидко побігла до своєї кімнати. Там був довгий банний халат, його обов'язково треба прихопити з собою.
— Залітаєш в Дзеркало, робиш оберт, і виходиш. Все просто, — нагадала Лада Ллірелю вже в печері біля  точнісінької копії Дзеркала Бажаного. Вона сама доторкнулася до серця на рамі і попросила повернути Ллірелю істинний вигляд.
Птах залетів. Лада завмерла, затамувавши подих. Серце: "тук, тук".
— Навіщо тобі халат? — запитала Дейра.
Лада кинула на неї швидкий погляд і знову спрямувала його в Дзеркало: