3.5

Лада привітно усміхнулася Різарту, дивлячись в, здавалося б, чесні зелені очі.

— Я закохався в тебе з першого погляду, — видав Вічний Король відчайдушно, прямо наче душу відкрив, такий чесний. І дійсно, сорочка раптом виявилася розстебнутою на два ґудзики глибше. — Ти вразила мене в саме серце, королево Ліну.

О-о-о! Як безглуздо звучить, коли магія не спрацьовує!

Якби тоді в лісі вона не подіяла у Жехарда, він, напевно, виглядав би так само безглуздо. Різарт протягнув руку до келиха Лади, трохи крутнув ніжку, щоб торкнутися губами кришталю там, де залишився відбиток її губ.

"Я зараз закричу"!

Ледве утрималася, щоб не втекти, а залишитися і усміхатися. Різарт повільно пригубив гранатовий сік, не відводячи погляд. Захлинувся, відставив назад чимдалі від себе, мало не розливши на сукню Лади, але швидко оправився і продовжив:

— Ти потрібна мені... Твої очі кольору... — Різарт затнувся, дивлячись в її очі.

Лада ще посилила матовість захисту, іронічно піднімаючи брови і всміхаючись.

"Ну-ну? Що ви скажете з приводу кольору моїх очей? У них всі фарби намішані так, що нічого не зрозуміло. Болотяні? Як романтично.″

Але Вічний Король не розгубився:

— Очі кольору гладіні лісового озера: темної, таємничої, що вабить у свій вир, небезпечний для мого серця, — він приклав руку до своїх грудей, (сорочка ще більше розстебнулася) подався до неї і раптом іншим тоном додав: — І сумної. Ду-уже сумної?

Лада не витримала, розчинилася, перемістилася до Дейри, схопившись за лоб. Корона давила і в прямому і в переносному значенні.

"Дідько! Ще один пірнач у душу"!

— Ніколи не думала, що так нудитиме від красивих слів, — пожалілася подрузі на вухо. 

— Ладо, тобі не слід було залишати Різарта, повернися, перепроси, він же король! — прошипіла Дейра. — І прикинься закоханою, а то візьмеш татка на слабо. Я зараз врятую тебе. Бігом!

Лада виникла поряд з роздратованим і навіть розгубленим королем.

— Перепрошую, Різарте, я так розхвилювалася, що магія лінсів вийшла з-під контролю, я ще не зовсім навчилася нею володіти. Просто ви так красиво говорите. Пробачте. — Сама знала, що голос звучить фальшиво.

— Нічого страшного, моя ніжна квітко, — Різарт привабливо примружив очі.

"Я не твоя квітка" — подумала Лада, колючо усміхаючись. Різарт це теж зрозумів. І те, що вона захищена. Принаймні припинив наближатися непристойно близько, і ґудзики застебнулися.

А на горизонті замаячила Іервіла, цілеспрямовано посміхнулася Ладі; ця посмішка швидше нагадувала хижий вищир.

Лада здригнулася. На щастя, з'явилася Дейра, сіла поруч:

— Ваша величносте, рада вас вітати.

— Дейро? Дівчинко моя, як поживаєш, красуне?

— Відмінно, татку.

Король закашлявся. Лада ледве сховала усмішку.

— Не називай мене татком, Дейро, — прошипів їй над вухом.

— Неначе про це не кричить моя зовнішність, — єхидно усміхнулася подружка.

— Не кричить! Я не схожий на твого батька!

— Це вірно, ваша величносте, тільки перед двома останніми словами слід вставити "гарного".

— От як? — показово образився Різарт.

— ...батька, що знає своїх дітей, їхнє життя, побажання і захоплення...

— Я і знаю, відьмочко. Знаю, яке вино зникає з моєї колекції, і твій улюблений салат знаю, він теж іноді переміщається й без сліду магії. Ніяких доказів, але впевнений, що це справа твоїх умілих ручок.

Дейра заусміхалася, примруживши очі. Король відповів тим же.

— До речі, ми з Ідгарном мали цікаву розмову. Я вже обговорив її з Жехардом, і він обіцяв подумати, — тон Різарта став таким загадковим, що Дейра не витримала.

— І що за розмова?

— Щодо одруження з Ажиною. Якщо Жехард погодиться — передам трон саме йому, — Різарт скосив уважні очі на сполотнілу Ладу. У неї випала з рук виноградинка, але, не торкнувшись скатертини, підлетіла назад до пальчиків. Лада взяла її, пробурмотівши вдячність.

— Стара пісня. Жехард ні за що не одружиться з цим стервом.

— Традиції Арджайзи — королева має бути з шляхетного роду.

Лада пропустила ще один удар.

— Хочеш сказати, твоя Іервіла дуже шляхетна, — сказала ущипливо Дейра і додала: — Що це? Ви чуєте? Прислухайтесь до музики.

Король насторожився, прислухався.

— Нічого не чую.

Лада повідомила, що їй треба віддалитися, Різарт кивнув, і вона розчинилася, ковзнула до сцени, щоб розглянути всіх з підвищення.

Зал Чотирьох Королів перетворився на безглуздий карнавал. Тут все здавалося фальшивим. На додаток в мелодію, що лилася зі сцени, додався короткий зловісний звук і знову урвався, майже непомітний, — всі веселилися і танцювали, в повітрі задушливо пахло фруктами, духами і хмелем.

Лише магістр Теренс в простому сірому камзолі виділявся з натовпу. Ладі він був потрібен — віддати пов'язку. Що вона і зробила, чемно подякувавши.

— Ви чимось стривожені, мила діно? — запитав, ховаючи артефакт, старий учитель.

— Вам здалося, магістре.

— Так, дійсно, просто здалося. З вашою міццю нехай тривожиться той, хто вирішить на вас напасти, — він доторкнувся до її плеча. І нічого, що Лада королева. Що вдієш — тут всі один одному трохи ближчі. А хтось одразу навіть занадто близький... Ласкаво просимо в світ Коло!

— Мені шкода, що приспала вас тоді, — призналася Лада, згадавши як він валявся під стіною в їхню першу зустріч.

— Ні-ні... — підняв палець магістр Теренс. — Ви все зробили правильно. Не варто ні про що шкодувати. Як би ви не повелися в минулому, рішення приймали ж кращі із можливих. Чи не так? А якщо за деякий час здається інакше, значить, або дещо забулося, або ви дізналися про те, що раніше не було відомо. А ви ж не могли враховувати те, про що не відали.

— Вірно. А ви самі ні про що не шкодуєте?

— Ні про що. І вам раджу.

Любий читачу, вітаю тебе на сторінках моєї книги!

Якщо вона подобається, залиш коментар, натисни на зірочки! І також прошу дати знати, порекомендувати мою книгу своїм знайомим, подругам, тим, кому подобається читати такі історії. Дякую тобі за вибір і довіру.)