3.1

Музика притихла, шеренги підданих розсіялися, перейшли в іншу половину залу. Король Дінайї почав промову, в якій признавався, який він щасливий знову бути присутнім на святі Дарів Землі і бачити нову королеву Ліну. Король Арджайзи повторив те ж саме іншими словами, додавши комплімент. Ларден вітав прийдешні зміни. Королеви мовчали.

— Мені теж можна промовчати? — ледве поворушивши губами, запитала Лада, поки король Сірону казав свою промову.

— Краще скажи що-небудь щире в своєму дусі.

"Це як тост на весіллі, тільки не молодим, а гостям," — заспокоїла себе Лада, дочекалася тиші, і сказала. 

Трон дійсно був непростим: її зазвичай тихий голос звучав виразно, слова лилися легко і невимушено. Сказала словами невідомого автора з соцмережі, що вона рада бути тут серед таких чудових і красивих людей сьогодні, у свято Дарів Землі, а що буде завтра, вона не знає, але хай воно буде щасливим, добрим і радісним. В кінці усміхнулася, згадавши своє бажання в Храмі Осяйного.

І її віра передалася в сотні спрямованих на неї поглядів. Не так давно Відблиск повідав, що силу можна передати контактом очей. І дійсно: в якийсь момент відчула, як її енергія полилася в натовп, наповнюючи його радістю і привітністю. Цей викид був настільки потужним, що гойднулася б, якби вже не сиділа. Довелося потягнутися до накопичувача.

Хто зна, що було б, якби не подарунок Солодкої Об. Зомліла б, як мінімум, а як максимум, перетворилася б у мумію прямо на очах у всіх. 

Цікаве крісельце — трон. Навіть час, здавалося, призупинився, Лада бачила кожного особливо чітко. І не лише під ілюзіями і заклинаннями — характери читала. І розуміла. Не засуджувала за зручне взуття під ілюзією красивих черевичків, за комфортні сіронські сорочки з тасьмами під виглядом застебнутих на всі діамантові ґудзики камзолів, за прості сукні, що проявлялися під розкішними шовками, за сховані під невидимістю численні амулети.

Це просто народ — веселий, доброзичливий, і тому подобався таким, як є. Народ, обдарований її увагою, енергією, і тому майже рідний.

Пізніше, коли правителі встали, трони зникли. Жехард залишався поруч, притримував за талію.

"Праворуч Ідгарн і Дорина", — нагадав він Ладі, коли правителі підійшли ближче.

Дінайська смуглошкіра королівська пара білозубо усміхалася. На вигляд подружжю років по сорок, воно, здавалося, досі зберегло в шлюбі кохання. Принаймні, Ідгарн, русокосий здоров'як з акуратною бородою, часто тепло дивився на дружину, схожу на Мадонну овалом обличчя і глибоким добрим поглядом. Скромні корони цієї пари нагадували морську хвилю, одягнені були в біле. Сукня Дорини вражала вишуканою простотою крою.

Різарт запам'ятався одразу: виявився дуже, дуже схожим на Жехарда. Правда, волосся на тон світліше і ледве сягало плечей. Вражала юна безпечність в зелених очах, обрамлених загнутими, як в Дейри і Жехарда, віями.

"Вічний король," — тепло представив його ще на підході Жехард. Широкі плечі, сильні груди, відкрита усмішка правителя Арджайзи віяли шаленою привабливістю. А ось його дружина, красива смуглява блондинка поряд з ним, Іервіла, (якщо бачити справжню зовнішність, помітно старша віком), залишала неприємне враження нещирої ханжі; навіть відточені усмішки і розмови не викликали прихильність, а під холодним оцінювальним поглядом, м'яко кажучи, незатишно. Може, вона здавалася такою тому, що напередодні Дейра показала її на сфері-записі:

— Бачиш он ту красуню в сріблястому? Саме від неї Жехард сховав мене в сіронській академії під ілюзією, а потім відправив в Буйний. Інакше делікатно зжила б зі світу, як багатьох інших до мене, і доказів не залишила б. Проте Сгірель правду знає. Шкода, з видінь у трансі записів не зробиш. 

Арджазійська пара залишала таке сильне враження від самих особистостей, що Лада лише згодом помітила гостроверхі корони, розкішний одяг і велику кількість перснів на пальцях. Хоча Ларден з золотим обідком на довгому волоссі арджазійцям анітрохи не поступався. Був в щонайтоншій білій сорочці, блакитному з сріблястою вишивкою камзолі й сірих штанах. Не король, а заглядіння.

З Ладою, яка трималася вільно, тому що ззаду стояв шалений лінс, а збоку обіймав невидимий Жехард; королі обмінялися ввічливими фразами, делікатно обмацали - обміряли непомітними поглядами і розійшлися хто куди. 

Лада для них чужа, її у своє коло приймати не поспішали.

Затримався лише Ларден, і то ненадовго: почалися танці. Середина залу спустіла, простір, що звільнився, заповнився танцівниками.

Ларден запросив Дейру; вони (чомусь навіть не дивно) одразу опинилися в центрі. 

Лада з тихим жахом вчепилася в рукав Сгіреля:

— Хоч би ніхто не додумався запросити мене на цей...

— Сантамс, традиційний танець літа-осені. Не бійся, його мало хто знає. Потім будуть вільні танці, схожі на земні.

Бал тільки починався, виблискував вогнями, пульсарами, яскравими ілюзіями, свічками, що потріскували в свічниках. Лилася музика, мелькали красуні в шовкових нарядах, повітря наповнювали вишукані аромати парфумів, фруктів, квітів і свіжий запах моря з відчинених вікон з прозорими фіранками.

Стіл Дейра вибрала біля колони, ближче до сцени, що виникла на тій половині залу, де пустували трони; поруч розташовувався непомітний вихід в коридор.

На їхньому столику, застеленому білою скатертиною, височіли вази з фруктами, просто з повітря з'являлися тарілки з пригощаннями, пляшки з вином, блищав красивий посуд і столове наряддя.

Поряд з Ладою виникла пальма, друга; згодом утворився цілий ряд з орхідей, папоротей, монстер, засовався і перетворився на зелену хвилю, що надала розставленим біля стіни столам приватності. Здавалося, зелень і квіти росли прямо з паркету, але Лада бачила замасковані ілюзією горщики. Хвиля то згущувалася, то звивалася, поки молодий маг, який робив паси зі сцени, не втомився і не залишив все, як є. Їхній столик, як і багато інших, опинився в імпровізованому саду.

Хлопчики ставили на столи соки. Дівчатка років чотирнадцяти-п'ятнадцяти в нарядних сукенках приносили фрукти; їхні лоби прикрашали атласні стрічки з королівськими завитками.