Глава 3

Зал Чотирьох Королів знаходився в одній з будівель своєрідного готельного комплексу, що мав назву ″Морські Палаци″. Світлі витончені споруди тонули в доглянутому парку з білими статуями прекрасних дівчат і юнаків вздовж алей і альтанок, оточених квітами. Навіть сюди долітав свіжий фруктовий дух з вулиць Найї.

В свято Дарів Землі вони перетворювалися на естетичний ринковий ряд. Лада вперше бачила стільки народу. Тут снували одягнені в біле смугляві розслаблені дІнайки з білозубими усмішками і вигорілим на сонці волоссям, пристойні сіронки в легкому бежевому одязі з набитими фруктами кошиками, розкішні арджазійки в шовкових платтях або туніках і безпосередні новонароджені в яскравих спідницях і сарафанах. Звичайно, тут були й хлопці, але Лада дивилася більше на те, в що одягнені дівчата, як вони тримаються. Задивлялася недовго: очі просто розбігалися від небаченої кількості фруктів, овочів і квітів.

Арджайза представляла різні сорти винограду, вина і соки, знайомі цитрусові і незнайомі екзотичні плоди; все це красиво перемішано з букетами троянд. Сірон пропонував яблука різних сортів, груші, дині, кавуни; квіти між всім цим скромніші, здебільшого польові. Дінайя теж виставляла ряди барвистих продумано розставлених плодів. Тут красувалися ананаси, специфічна вишня, манго, папая і багато незнайомих фруктів, ягід — на вигляд красивих, яскравих, привабливих для поглядів і рук. Правда, до тих пір, поки не з'їси, наприклад, спокусливо пругку рожеву ягідку, що виверне твої губи навиворіт. Дейра не могла приховати сміх, дивлячись, як Лада намагається впоратися з гримасою на обличчі. Сгірель теж, але змилувався й одразу зробив портал в її апартаменти в Морських Палацах.

Для допомоги у виборі наряду для балу Ладі прислали дизайнера. Сивий дінайєць наполегливо рекомендував чорну сукню, мовляв, лінси завжди віддавали перевагу темному, але Лада вибрала з блідо-оливкового шовку, вишиту по подолу нитками, які вдало поєднувалися кольорами з мітлою. Коли навідріз відмовилася з нею розлучатися, дизайнер за голову взявся. Потім за підборіддя; потім видав глибокодумне "гм" і погодився. Тільки попросив додати ще більше браслетів і намист з коштовним і напівкоштовним камінням, сам вибрав декілька ниток, куплених для неї Жехардом. Ними прикрасили й бальні черевички на невеликому каблуці — теж подарунок Жехарда.

Сгірель доставив тонкий золотий обідок з переплетеним березовим і дубовим листям; корону Лада придумала так, щоб вона гармоніювала з браслетом, подарованим Солодкою Об, частково прикривала і доповнювала королівський завиток. Пов'язка, звичайно, на дотик звичніша й приємніша, але її потрібно віддати магістрові Теренсу.

"Цей обідок так схожий на корону, як я на королеву: так, лиш натяк," — усміхалася Лада задоволено.

Вона вже переглянула декілька записів попередніх свят. Ларден мав рацію: нічого особливого. Колюки жили спокійним розміреним життям, їхні бали досить прості, схожі один на один, з піснями, танцями й застіллями. Щось типу земного весілля, тільки замість молодих — королі і королеви, дві з половиною пари, одні й ті ж самі щороку. Місце біля Лардена пустувало. Після урочистого усідання на трон і короткої промови володарі змішувалися з присутнім народом, відрізняючись лише наявністю корони. Ну і тим, що поводилися пристойніше.

Сам зал мав круглу форму. З половини кола променями з центру вишикувалися в дві нерівні галасливі шеренги королівські піддані. Нарядні, різноколірні, вони нагадували гірлянди квітів, якими тим часом в іншій половині залу все ще прикрашалися стіни. По червоній килимовій доріжці повинні пройти королівські пари і сісти на свої трони, точні копії тих, що в тронних залах кожного королівства.

Скрізь снувала весела молодь, звучала музика, накривалися круглі і овальні столи різних розмірів.

Поки йшли приготування, Ладі заборонили виходити в зал.

— Вийдеш, коли оголосять, — Жехард розслаблено, як кіт, сидів в кріслі і спостерігав за тим, як Лада ходила туди-сюди, час від часу виглядаючи в прочинені двері. На нім біла шовкова сорочка з широкими рукавами і вузькими манжетами, чорні штани з шикарним ременем. Не менш розкішний темно-червоний, розшитий коштовним камінням камзол валявся поруч, як щось неважливе.

Сгірель спав у кріслі біля вікна. Він не захотів причепуритися: одягнувся в чорну туніку і штани такого ж кольору.

Заграла інша, урочистіша музика, голоси стихли.

— Його величність король Ідгарн і королева Дорина, королівство Дінайя! — почулося гучне з-за дверей. Музика змінилася, стала плавнішою.

— Це гімн, — підвівся Жехард.

— Сгірелю, вставай! — Лада стала торсати підданого, що спав.

Він розплющив очі, потягнувся. На заспаному обличчі видрукувався візерунок оббивки крісла.

Лада округлила від жаху очі, почала терти йому щоку, її корона з'їхала набік; Жехард засміявся в кулак. Сгірель остаточно прокинувся, зробив пас, скуйовджене волосся акуратно уляглося, сорочка розгладилася і навіть заблищала, в руках з'явився чорний камзол.

— Не нервуй так, Ладо. Як-не-як Сгірель багато років був королем, він один вартий цілої свити придворних, — обійняв її Жехард.

— Його величність король Різарт і королева Іервіла, королівство Арджайза! — проголосили наступну пару.

— А ти чому не в коридорі шани свого короля? — запитала Лада строго. Жехард все ще усміхався.

— Може, тому, що хтось більш гідний моєї уваги знаходиться тут? — його голос змінився, став серйознішим.

Сгірель застебнув камзол:

— Зараз оголосять Лардена. Ти в порядку, королево?

— А що тут такого? Просто пройду по червоній доріжці, сяду на... трон, — Лада безтурботно всміхнулася. — Все просто.

"А-а-а-а"! — закричала беззвучно, перестала, втупилася на Жехарда переляканими очима й видала відверто:

— Я боюся. Я точно спіткнуся під усіма цими поглядами!

— Я буду поруч. Можу тримати за руку, — Жехард погладив її по щоці. 

Ягідка ще тугіше стиснула талію, напевно, таким чином хотіла підтримати.