2.1

Ларден з'явився за декілька днів. Зібраний і бадьорий, з волоссям, незвично зібраним в хвіст. Повідомив, що передає справи радникові Ретарду і Зорані, а сам збирається відвідати світ Світлих Туманів.
Дейра, яка сиділа в кріслі і здавалася байдужою, на цю фразу теж не відреагувала. Все-таки Сгірель правий, що відстрочив їх зустріч.
Ларден затримав на ній здивований погляд, потім продовжив:
— Піду після свята Дарів Землі. У Дінайї зберуться всі королі, добре було б представити їм нову королеву Ліну. Я допоможу переконати їх посприяти поверненню лінсів.
Лада нервово засовалася на стільці, поглянула на Сгіреля. Він сказав, що нічого страшного в знайомстві з правителями немає, свято Дарів Землі просто привід зібратися разом, побенкетувати, потанцювати. Заразом перевірити справжність королів за допомогою тронів-артефактів. Ларден порадив проглянути торішні записи свят, поспівчував, заявивши, що це буде нудним заняттям.
— І ще, Дейро, — вимовив він іншим тоном, пильно поглянувши на колишню кохану. — Твоє заслання закінчене. Ти вільна.
Дейра, завжди така жива, зараз тільки скупо змахнула віями. А це ж приголомшлива новина!
— Але поки Іервіла при владі, тобі загрожує небезпека: Різарт занадто відволікається, щоб за всім встежити. Після офіційного визнання Лади королевою тобі краще стати підданою Ліну. Зорана хороша правителька, але в тому, що стосується тебе, довіри не вселяє. На бал можеш явитися, на очах у всіх тобі ніхто нічого не заподіє.
Сгірель задоволено усміхнувся. Лада не витримала, стиснула руку Дейри.
— Ти вільна, подружко, це ж дивовижно!
Відьма тільки блиснула очима і струсила кучерями. У кімнаті стало зовсім тихо, Ларден не зводив погляд з Дейри, ніби щось їй хотів сказати.
— Піду заварю чай... — Лада поглянула на Сгіреля, вказала очима на двері.
Лінс зрозумів, вийшов за нею.
На кухні витягнув з кишені срібну монету, завченим рухом підкинув в повітря. Монета  розчинилася, а криштальники пішли кольоровими розводами: наповнювалися продуктами.
— Чого хочеш до чаю, тістечок чи тарталеток? — Сгірель зрушив кришку одного ящика. 
— Тарталеток, — сказала Лада і здивувалася: лінс діставав не готові солодощі, як вона чекала, а яйця, масло і сметану.
— Га-аразд, — задумливо протягнув він.
Помах руки — і на стільниці виявилися всі необхідні для випічки продукти. Погляд спокійний, губи стиснуті. Рух пальцями — і волосся лінса зібралося в ідеальний хвіст, правда, чуб все так само криво звисав; сильні руки, граючи м'язами, зав'язували ззаду фартух.
"Хто б міг подумати, що в цьому русі криється стільки мужності й романтичності. Дейрі пощастило".
— Не ревнуєш до Лардена? — запитала Сгіреля.
— Ні, — Він, замішуючи тісто, глянув спокійним сіро-карим оком з-під відрослого чуба. — Ніколи не ревнував. Мені було боляче, погано, але я завжди знав, що Дейра моя. Навіть тоді, коли вона цього не підозрювала.
"Зрозуміло, ти ж так віриш в магію свого роду".
— І вона не співала для Лардена. Не любила його. А зі мною — співатиме!
Здалося, хтось ввімкнув прискорену плівку. Лада не могла відірвати погляд від його рухів: точних, швидких. Вона теж уміла блискавично ковзати, але ось так робити тисячі дрібних рухів?
Нарешті він застиг, про щось замислившись.
З печі повився ароматний димок.
— Тобі так йде фартух, Сгірелю, — Лада проковтнула слинку і сіла за стіл. Виявляється, вона весь час стояла.
Лінс трохи по-пташиному повернув голову, підійняв краєчки вузькуватих і блідуватих губ:
— Тішуся, якщо це так. З його допомогою планую завоювати серце найкрасивішої дівчини на світі.
— По-моєму, ти вже його завоював. Дейра ревнувала до тебе більше, ніж до Лардена.
— Як добре, що ти тут. Ллірель молодець, що вибрав саме тебе. А ревнувати Дейрі лише на користь, — відмітив лінс, усміхаючись, поставив на плиту чайник.
— Я теж так думаю. Щодо Дейри, — поправила Лада.

Хоча… Що потрапила в Коло, теж не шкодує. Якщо це сон, то вельми яскравий і цікавий.

Згадала Жехарда, усміхнулася.

Лінс узявся готувати крем.

 — Як ти це робиш? — Лада все ж дала волю цікавості: — Як можна так швидко збивати, не розплескавши ні краплі?

Сгірель протягнув посудину з кремом і ложку:
— Спробуй.
Лада зробила пару рухів, зосередилася, прискорилася, і:
— Пфттфу!!!
Забризкала все: і руки, і обличчя, і волосся, і стіл; навіть фартух лінса примудрилася забруднити. Сгірель сміявся, а вона засмучено протирала очі від липкої солодкої субстанції.
Все-таки володіти магією — неймовірно зручно: помах руки Сгіреля — і все очистилося вмить. Але Лада все одно побігла вмиватися. Лінс же зі словами "нічого страшного" взявся за нову порцію.
Коли повернулася, він вже наповнив кремом тарталетки і прикрашав ягодами й фруктами, а в чотирьох чашках на столі парував ароматний ясно-зелений чай.
— Довго розмовляють. Чай охолоне, — зауважив з досадою, сідаючи за стіл.
— Ти даремно налив для Лардена, думаю, він не прийде. О, як ароматно і смачно, Сгірелю.
— А то! — мило загордився він. — Як думаєш, коли Дейра перестане носити чорне?
— Завтра, — Лада відкусила тарталетку, пожувала. — Можеш сміливо дарувати їй сукні.
— Сьогодні. Я хотів — туніки, як у тебе.
— Ні, — замотала головою. — Бачу її в домашній сукні з широкою спідницею, глибоким вирізом. Їй піде.
Лада опустила погляд на чашку з чаєм. Біля золотого обідка застигли дві пелюстки морозки білої, голівка ромашки. І чувся запах листя суниці. Можливо, якщо поекспериментувати з ароматами, вдасться створити парфум, схожий на той, що залишився на Землі.
Король Сірону не залишився на чай. Ларден — це хоч і не обговорювалося, але помітили всі — явно самоусувався, віддалявся, відпускаючи Дейру і минуле. Лада відчувала, що йому необхідно піти. Здавалося, ідеальний король прагнув переродитися.
Дейра зайшла, спокійно і гордо всміхаючись повними губами, сіла поруч, задумливо відпила з чашки, знову втупившись кудись на скатертину. На вказівному пальці лівої руки блиснув новий перстень з білого золота з великим сапфіром.
— Сгірелю, а що ти знаєш про світ Світлих Туманів? — запитала Лада.
— Там можна приручити дракона. За легендою, він може літати в Чорні гори.
— І Ларден його приручить, — отямилася Дейра, протягнула руку до тарталетки. — Ммм... Сгірелю, звідки переносиш це диво? Чому ви усміхаєтеся?
— Тому що Сгірель сам це диво створив, тільки що, на моїх очах.
— Та ну? — Дейра поглянула на лінса з-під вій, а він раптом видав:
— Я тут подумав... Ти не хотіла б приміряти нову сукню? Це мій тобі подарунок з нагоди твоєї свободи.
Дейра замислилася, дожувала десерт і, зробивши ковток чаю, сказала:
— Мабуть, так. Тільки спочатку поїм.