Повернення лінсів

1.5

— Ларден був проти вислання, Зорана — за, сподівалася, що я здохну. Так я опинилася в Буйному, в старій хатині з дірявим дахом. Я створила захисний купол, навіть не знаючи, що у мене вже є магія лінсів. Коли під вікнами промайнув кегрет, попрощалася з життям. А потім прийшов Сгірель, розповів про особливості шлюбного ритуалу, про те, що я тепер можу все, що й він. І Жехард з'явився. З'явився занадто швидко, я навіть запідозрила його в змові з лінсом. А Сгірель допоміг облаштуватися, доставив усе необхідне і зник — я прогнала. Але появився Ларден. Перші ночі він просто сидів мовчки поруч. Казав, що не згоден з рішенням суду, і в якості протесту ночуватиме зі мною, — Дейра зітхнула. — В Сіроні король не має такої повноти влади, як в Арджайзі, і вберегти мене на перших порах міг тільки так. Потім Сгірель побудував мені будинок, захистив його, насадив троянд. Якщо він побоювався моєї арджазійської магії, то марно: я не застосовувала її ні стосовно нього, ні стосовно Лардена. Він приходив за власним бажанням. І я нікого не зачаровувала! Тільки хіба хто повірить?

— Я повірю, — Лада пересіла до неї. — Продовжуй. 

"Так дівчину з небезпечною красою спас такий же небезпечний ліс."

Дейра задумливо всміхнулася і продовжила:

— Я вижила. Завдяки Сгірелю потрапити до мене можна було тільки на запрошення, яке було лише у Лардена і Жехарда, тому підіслати до мене вбивць не вийшло. Лінс навчив вбивати кегретів, обладнав лабораторію, приніс "Книгу Зілля" і "Травник". І подарував зелені діаманти. Сказав, що в цих кристалах магія землі й родючості, вони повернуть мені здатність мати дітей. Я не змогла відмовитися. Ще Сгірель показав мені Джерела... Я спочатку проганяла його, не хотіла бачити. Але лінс точно божевільний!

Вона знову всміхнулася крізь сльози, почервонілі очі здавалися ще яскравішими і зеленішими, — куди там діамантам до їхнього блиску!

— Коли учора налетіли кегрети в такій жахливій кількості, я запанікувала. І стало шкода знаєш чого? Що загину, так і не взнавши тих відчуттів зі снів Сгіреля. Він зрозумів це і поцілував мене.

"Що Лардена ще більше ослабило, і він мало не загинув... Ох, Дейро!"

— Не вини себе. Це вже не важливо, адже Ларден здоровий.

— Так, він здоровий, спасибі тобі, — усміхнулася Дейра. — Ларден сам уникав мене останнім часом. Я — його, а він — мене...

— Не думай про погане. Тобі краще поспати. Відпочинеш, потім подумаєш, як бути далі. Тобі подобаються ці кімнати?

— Так. Вони чудні, але до душі. Мені снилося це місце; тут дивно спокійно і тихо.

Точно дивно спокійно, адже кімната Дейри в золотисто-коралових тонах. Відьма в чорному при свічках виглядала трохи лячно, але атмосфера в Агатовій унікальна, дійсно придавала спокою і врівноваженості. 

— Тоді лягай. Хочеш, посиджу з тобою? — Лада подивилася на охололу чашку із заспокійливим чаєм.

— Так, будь ласка, Ладо.

— Тільки спочатку випий зілля.

Відьма заснула.

Лада трохи посиділа біля неї, подумала, що заплакана Дейра ще не знає, наскільки щасливою стане незабаром. Лінс знову побудує будинок на вподобанім нею пагорбі, до креслень приступлять одразу ж, як тільки вона витре сльози по Керсану, які повинна б була виплакати багато років тому; сльози, яким час і опіум близькості з Ларденом додали градусів і міці. Задавнені погані сльози. І хороші — вони очищають.

Може, Жехард мав рацію, приславши Ладу до Дейри і роз'ятривши її рану: давно пора розпрощатися з минулим, скинути пелену з очей і, нарешті, побачити того, хто багато років любить її всупереч заподіюваному йому болю. У них все буде добре ще до того, як повернуться лінси і вирішиться проблема з кегретами — Сгірель її захистить.

Лада задула свічки. Вечір по-літньому швидко перейшов у ніч, день, що здавався нескінченним, згас.

Сама спати не хотіла, минула свої апартаменти, як заворожена, пройшла сходинками вгору на декілька ярусів по коридору майже без дверей, вистеленому м'якою килимовою доріжкою, освітленому мандрівними вогниками пульсарів, що немов вели вперед; на стінах тремтіли їх відблиски. Здавалося, поодинокі кімнати висічені в величезних намистинах агату, сполучених шнуром-проходом, і хитро схованих всередині гори.

Лада йшла все далі, не боялася заблукати. Одне відгалуження запрошувало напівкруглою аркою в ту вітальню, куди прибули зі Степового. Вона тонула в напівтемряві, освітлював її лише магічний вогонь в каміні. У кріслі проти нього сидів Сгірель. Ще один постійно в чорному. Ох, якби це Дейра побачила лінса таким: задумливим, красивим і надійним! Роль хазяїна йому дуже до лиця.

— Ладо, — злегка розчарований Сгірель (теж подумав про Дейру) зробив запрошувальний жест. — Заходь, сідай.

— Вона заснула, — сказала трохи винуватим тоном. — Сильно натривожилася і втомилася.

При спогаді про Дейру обличчя Сгіреля змінилося, він м'яко усміхнувся.

— Нехай спить. Сон її заспокоїть і надасть сили.

— Вона винуватить себе в тому, що сталося з Керсаном і Ларденом, і ще, мені здається, Дейра й тебе відштовхує через страх втратити. — Лада сіла в крісло. М'яке. У кімнаті тепло.

— Даремно боїться, я не допущу цього, — Сгірель обернувся до Лади. — Ти теж будеш щаслива з Ллірелєм, коли він повернеться.

— Я вже щаслива. З Жехардом. — Лада нервово піднялася, озирнулася.

Ця вітальня теж з суцільного агату, мармурові карнизи, величезна люстра; на стінах запалилися свічки, яскравіше освітлюючи інтер'єр. Лада підійшла до осіннього пейзажу, що залишився непоміченим через нескромну раму. А даремно. Легке роздратування від згадки про Лліреля одразу розтануло. Лада дивилася на застиглий час. Туди, де на схилі кам'янистої гори над лісом з далеким туманцем тягнулися один до одного два дубки. Повіяло самотністю, смутком, — не стражданням, але чисто романтичним настроєм.

— Цей пейзаж писала неординарна людина, — сказала задумливо.

— Вірно. — Сгірель підійшов, зупинився поруч, теж замислившись.

— Хто художник?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше