1.3

Коли лінс зробив портал до донків, кущі і дерева вишень, груш і слив край дороги відкидали досить довгі тіні. Пахло свіжим хлібом, опалими грушами, що почали підгнивати, коровами, що з гучними видихами пасли придорожню траву, і молоком, яке вже крапало з вимені. До всього цього домішувався аромат айстр і матіол з-під тину. Дівчинка-пастушка безтурботно шепотілася з подружкою, обговорюючи свої дівочі таємниці; навіть портал помітили не одразу.

"Село — ще один паралельний світ," — подумала Лада, озираючись.

— Нам туди, — показав Сгірель на відчинену і підперту каменем хвіртку.

З двору, мов дзвоник, лунав дитячий сміх, чулося кректання і стогін: староста лежав на траві біля добротного цегляного будинку, по спині босими ногами топтався хлопчик років чотирьох-п'яти, його за руку водила золотоволоса дівчинка-підліток. Малюк зісковзував, сміявся, а Данз просив:

— Сильніше, ну ж-бо! От там. От-там-там!

— Ірелько, зажени Зірку, бо по городі піде! — крикнула з порогу жінка в хустці, напевно, дружина Данза, і застигла, витираючи руки об фартух. Хлопченя теж замовкло.

— Славного дня, Рішано, — привітався Сгірель, який ішов попереду.

— Славного, — насторожено відповіла жінка. Данз підвівся на ліктях. Ірелька, виблискуючи п'ятами, помчала за коровою, хлопченя на Данзі гойднулося, але Лада по-лінсійськи метнулася, встигла його схопити і поставити на землю. Малюк, легкий, як пір'їнка, перелякано поглянув чистими бурштиновими очима і втік, а Лада... Лада уявила його з каштановим волоссям, розрізом очей, як у Жехарда, і серце стиснуло від бажання наздогнати, обійняти, ще раз потримати на руках. Звичайно ж, не зробила цього, щоб не налякати ще більше.

— Щось сталося? — спробував підійнятися староста.

— Ні-ні, нічого, лежіть, не вставайте.

Данз ще раз поворухнувся, охнув і застиг.

Сгірель присів біля здоров'яка, щоб йому було зручніше розмовляти, Лада теж.

— Як ви? Кегрети не нападали? — запитав лінс.

— Ні, Осяйний милував. Ми всі артефакти поховали в дзеркальні скриньки. Зробили  щити, — Данз замовк. Лада шугнула убік: мимо промчала корова, яку підганяла прудконога Ірелька: згодом почувся дзенькіт ланцюгів.

— Урожай збираємо потихеньку, тільки я ось зі спиною маюся, — нарешті відмер Данз, вражений швидким Ладиним переміщенням.

— Тому ми тут. Я принесла засіб від болю в спині, раз намажете, — одразу полегшає. — Лада дістала мазь, відкрила. — Згодні спробувати, Данзе?

— Я так намучився з цією спиною, що вже на все згоден, — на доказ цього Данз рухнув щокою в траву і розслабився.

Лада з ентузіазмом протягнула руку до його сорочки і відмітила завислу тишу: Сгірель перестав дихати, Ірелька, що вже виникла поруч, теж; навіть цікава курка, що підійшла занадто близько, затихла і заморгала здивовано.

Данз блиснув лукавим оком з-під світлого пасма, що впало на обличчя.

"Ой! Чує моє серце, один дотик — ще й за Данза скажуть заміж виходити. Хто зна, які звичаї в донків"?

— Кхм-кхм... Ірелько, йди сюди.

Дівчинка присіла поруч. Лада окинула поглядом її бруднуваті долоні:

— Давай ти помиєш руки і сама полікуєш татка?

— Дідуся! — поправила дівчинка і втекла.

Лада подивилася на Рішану, та, про щось згадавши, помчала у будинок. Дочка, значить. А виглядає набагато старшою за свій вік.

Вибігла Ірелька, Лада протягнула їй баночку з маззю, дівчинка зачерпнула, понюхала й заходилася розтирати дідуся. Лада вперше побачила плоди своїх праць на комусь. І воно того коштувало: Данз спочатку несміливо, потім впевнено звівся на ноги. Лада застигла. Він зігнувся, розігнувся...

— Я здоровий! — пробасив здивовано-радісно.

Ірелька застрибала:

— Допомогло, допомогло!

— Слава Осяйному, я знову можу присідати, нахилятися! — радів староста.

"Ура! Вийшло"! — тішилася Лада, коли наштовхнулася на пильний погляд непоміченої раніше старої в темній квітчастій хустці. До неї  побігла Ірелька, вчепилася в руку:

— Прабабусю Доро, дідусь нарешті вилікувався!

Виглянула Рішана, плеснула в долоні:

— Піднявся! Ти глянь!

На знак вдячності вона запросила на вечерю. Лада хотіла відмовитися, але зиркнула на Сгіреля і залишилася. Скрипнула хвіртка — прийшли два хлопці і три дівчини, ймовірно, з поля.

Стіл накрили на подвір'ї під старою грушею; у великих мисках апетитно пахли товчена картопля, смажена свинина і малосольні огірки. За вечерею Сгірель обговорював з Данзом і хлопцями урожай, Лада відмічала в селян розкутість, цілком грамотну мову, — і стало цікаво, як і що викладають в школах; бачила руки дівчат і зробила в пам'яті позначку принести їм крем для рук з краплею зілля; дивилася на похмуре, передчасно постаріле обличчя Рішани з глибокою складкою між бровами, і роздумувала, чи всі трави є для зілля краси. Малюк Ластін перестав боятися, сам забрався Ладі на коліна, розкрив усі свої дитячі таємниці і навіть показав вміст кишень.

Коли Сгірель створював портал назад, вона вже знала, чим зайнятися по прибутті. Сгірель ніс з собою кошик зі свіжим хлібом, молоком, сиром і м'ясом, а Лада — пораду прабабусі.

— Ти занадто мовчазна, дівчинко, — торкнулася вона плеча Лади сухою прохолодною долонею, заглянула в очі: — І радість, і смуток, — все в собі тримаєш. Це не завжди добре, особливо, коли всередині стільки вогню. Час від часу тобі варто покричати. Гарним таким криком, голосним... в безлюдному місці.

— Та немає в мені вогню, бабусю Доро, — обережно заперечила Лада.

″Не виходять у мене пульсари.″

— Є-є-є, — протягнула стара, в підтвердження ще й повільно закивала, незрозуміло усміхаючись.

Здавалося, вона знала, що каже.