1.2

Лада забралася з ногами на підвіконня, обійняла коліна, трохи посиділа. З лужка шепоту не чутно, але видно, як Дейра підійняла голову, заговорила з трояндочкою; на душі стало спокійніше, Лада сплигнула з вікна, попрямувала до лінса.

У приймальну частину печери вели лабіринти коридорів, сходів вгору. Агат змінював свої кольори, все частіше в нього вклинювався звичайний граніт, стіни ставали дедалі кривішими, незграбної роботи. 

В самій печері, як і казала Дейра, громадилися величезні валуни, в нерівному склепінні з отвором для диму тільки місцями проглядалися вставки сірого й зеленого агату. У висічених нішах виднілися посудини різної форми, мішечки з травами; внизу акуратно складені дрова, шкіра вовка за викладеним бортиком камінням. Через зовнішній вхід видно озеро і вершини Буйного далеко за ним.

Тут панувала контрастна первісність, але витончений лінс на її фоні виглядав гармонійно. Може тому, що почувався вдома. Він сидів біля розпаленого багаття з кам'яним лицем, підперши підборіддя руками, зігнутими в ліктях. Літо навкруги, білий день, а він — коло вогню. І не жарко ні крапельки. Напевно, таким чином дивний лінс заспокоювався. Лада сіла поруч. Помовчали.

Полум'я затріщало, піднялося вище.

— Знаєш, що робить зараз Дейра?

— Не знаю, — посунув сучком недогоріле поліно лінс, — вона не любить, щоб за нею спостерігали. Щоб я спостерігав. Як злодій, дивлюся крадькома, поки вона спить. — Його голос звучав майже безпристрасно. Але все одно здригнувся.

— Дейра розмовляє з трояндою.

— Не може бути, — Сгірель окинув Ладу швидким  поглядом і сказав сухо: — Вона їх не любить. Вона і мене відштовхує кожного разу.

Лінс підкинув дрібних гілок у вогонь. Він розгорівся яскравіше.

— Сгірелю, все не так, — промовила докірливо-глузливо.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався її тону, окинув пильним поглядом.

— Насправді, — Лада стишила голос, — ти Дейрі подобаєшся. І твої сни їй приємні. Вона їх бачить.

Лінс повільно відвернувся до вогню; Ладині слова його приголомшили.

Звичайно, Сгірель бачив, як змінювалися стосунки з коханою відьмочкою, помічав повагу в її очах, ревнощі. Він пам'ятав поцілунок під час нальоту кегретів. А слова Лади остаточно підтвердили: Сгірель приємний Дейрі, як чоловік жінці. Лінс залишився сидіти нерухомо, але, здавалося, почав світитися тихою радістю, і Ладі теж передався настрій довгожданих змін, передчуття щастя. Прекрасно, коли любов перемагає.

— Я не порушила кодекс лінсів, передаючи інформацію третім особам? — перервала нарешті мовчання.

Лінс виринув зі своїх роздумів, усміхнувся.

— Порушила. Але це дуже хороші вісті, і ми, твій народ в моїй особі, великодушно тебе прощаємо, — від усмішки на його веснянкуватих щоках заграли симпатичні ямочки. — І дякуємо.

Лада, теж усміхнувшись, кивнула, піднялася: зрозуміла, що йому потрібно побути одному — недаремно ж кажуть, що щастя любить тишу.

"Прямо дежавю," — думала, застигнувши перед шафкою в кухні. Там виявилися тільки вермішель в пакеті, сіль і цукор. У криштальнику, слава богу, ще знайшлися сир і вершкове масло. Хліба не було.

Довелося готувати з того, що мала. 

Дейра прийшла, коли Лада намагалася пересунути стіл ближче до вікна: коричневі стіни кухні робили її темною і похмурою, попри білі меблі. Один пас відьмочки — і стіл сам поплив куди потрібно. 

В повітря несподівано злетіла скатертина, столове наряддя: це вже лінс, що з'явився в дверях, вирішив допомогти.

З південної сторони перед Агатовою печерою теж розташовувався невеликий, зарослий травою майданчик в квітучих трояндах. Ліворуч зовсім близько підходив ліс, справа вилася стежина, що вела вниз, а попереду — високий обрив і Перлинне.

Лада милувалася широкою гладкою поверхнею вже спокійного, як дзеркало, озера, Сгірель — Дейрою, а Дейра — візерунком на скатертині. І всім це споглядання дуже подобалося. Ніхто навіть не замислився про те, що можна перенести ще що-небудь з їжі і, здавалося, навіть не помічав, що поглинає. А вермішель, присмачена маслом і присипана розплавленим тертим сиром, до міцного чорного чаю нормально так йшла. Недаремно деякі художники пишуть в обмеженій палітрі непогані картини, а композитори примудряються створити хіти, граючи на гітарі з порваною струною.

— Сгірелю, можеш, будь ласка, створити для мене портал в Степове? — Лада першою порушила мовчанку.

— Куди портал? — перестала дивитися в одну точку Дейра.

— В те село, де ми... де ти спалила трійку кегретів. Пам'ятаєш, Данз зі спиною маявся? Я зварила йому зілля. 

— Доки ти спала, я переніс сюди твою лабораторію, — пояснив лінс.

— Так швидко? Ой як добре! — вдячно усміхнулася Дейра, але опам'яталася і знову стала строгою: — Від болю в спині в книзі бачила декілька зілей. Яке ти вибрала?

— Найпростіше: ялівець, звіробій, красавка, лавровий лист.

— Гм. Знаю цей збір. Не розумію, що в нім робить ялівець.

У Сгіреля блиснув видимць. Лінс провів над ним рукою. Почулося, як Ларден попросив дозволу відвідати дівчат.

— Не сьогодні, — Сгірель до неввічливості швидко перервав зв'язок, незворушно подивився на Дейру. Вона нервово сіпонулася, але зберегла гордий спокій.

Зі столу прибрали магією; тарілки, вилки, чашки, вже чисті, самі розставилися по місцях.

— Дейро, ти з нами? — запитала Лада вже в лабораторії, куди забігла за зіллям.

— Ні. Вирушайте без мене, — відьма обдала її гордим поглядом подовжених, як у Жехарда, очей і відвернулася до свого казанка.