Глава 1

— Пропоную залишитися тут і відпочити, — Сгірель підійшов до високого вікна, що ледве вловимо пахло сосною,  ширше відчинив стулки з бездоганно чистим склом. Здавалося, він трохи хвилювався.
За вікном у легкому перламутровому серпанку сріблилося Перлинне озеро. Повіяло запахом води і лісу, неподалік закахкала дика качка, їй відповіла друга; з новим поривом вітру гучніше зашелестів ліс, завіялися легкі прозорі штори, від чого ранішнє проміння, що впало на Сгіреля, заколихалося, розсіялося по кімнаті. 
"Красиво тут,"— подумала Лада.
ЛІнс відійшов до дверей.
Дейра здивовано подивилася під ноги на візерунчастий килим, що простягався до самих стін:
— Нічого собі, Сгірелю! А раніше ти приймав мене реально в печері! З необтесаними стінами, валунами, з вогнищем посередині...
— Приймав. Але ти ж не думала, що я там і живу? Це теж, до речі, моя печера. Є ще кімнати, Дейро, можеш вибрати, яка тобі сподобається, — голос його при зверненні до відьми змінювався, ставав оксамитовим, лагідним, і погляд таким же.
Дейра прикусила губу. Звичайно, вона думала. І за божевільного мала, і грубіянила.
Сгірель ледве помітно усміхнувся, вийшов в коридор, зробивши відьмочці запрошувальний жест.
Дейра кинула розгублений погляд на те, як брат по-власницьки обійняв подругу і відправилася за лінсом; Лада і Жехард залишилися в затишній кімнаті з зеленими стінами, що поблискували, як подарована Сгірелєм підвіска. Стіни дійсно повністю з агату. Пахло новими меблями, екзотичними фруктами з кришталевої вази на столі, притягували погляд картини в позолочених рамах. Не сподівалася побачити їх в "печері".
Лада пригорнулася до Жехарда і упіймала себе на тому, що тремтить. Чи то від недавніх переживань, чи то тому, що тут, попри літо в розпалі, прохолодно. А Жехард такий теплий, такий спокійний, такий... Жехард.
— Змерзла? Зараз я тебе висушу. — Він на мить відсторонився, зробив пас, і одяг, мокрий від роси, висушився. Стало тепліше, але Лада знову пригорнулася до широких грудей, ще й обхопила руками, як рятівну соломинку. Ну гаразд, соломинка невідповідне слово для такого велетня. Проте у світі Коло все так непередбачувано змінювалося, що хотілося хоч ненадовго зупинитися, завмерти, побути в затишних обіймах. І зупинити час, розтягнути секунди...
— Моя Суничко. Моя, — тихо засміявся Жехард в відповідь на її лещата, трохи міцніше стиснув, легенько гойднув і зізнався: — Здається, сьогодні я вперше в житті ревнував.
Лада пирхнула.
— Безглуздо, розумію, — продовжував Жехард. — Також знаю, що до Лардена ти ось так на груди не кинулася б. Лиш до мене. Адже ти — моя. Чуєш?
— Чую. Твоя. Але все одно ти зараз підеш у справах, — зітхнула Лада.
″Варто першою відірватися від свого магніту, я ж горда начебто... Була колись.″
Не відірвалася. Передумала: надто добре з ним і тепло, надто подобався злегка п'янкий запах його шкіри і навіть тихе дихання в волоссі на маківці. Але висмикнула думки з солодкого теперішнього, направивши їх в найближче майбутнє:
— Жехарде, може, ми з Дейрою дійсно поживемо тут деякий час? Мені все одно потрібно бути в Агатовій — для трансу.
— Так, залишайтеся. Це навіть краще. З лінсом безпечно. Коли ви з Дейрою тут, мені спокійніше.
Він відсторонився, поцілував в скроню.
″Хто б сумнівався: йому від мене легше відірватися, ніж мені від нього.″
— Як же хочеться залишитися з тобою, Суничко. Але мені дійсно час іти, — сказав, створюючи портал, підбадьорливо всміхнувся і зник з уже іншим, заклопотаним і якимсь чужим виразом обличчя.
Лада, зіщулившись від холоду, заходилася обстежувати нові апартаменти. Печера вражала: натуральність, дорожнеча плюс дійсно гарний смак колишнього короля лінсів. В шафі виявилися її речі, що залишилися цілими. Дивно бачити їх без сліду гару й диму. Здавалося, наліт кегретів розділив її життя на ″до і після″. І не лише її, але й Дейри, Сгіреля, Лардена.
Спати не хотілося. Накинувши на плечі сіронську куртку, відправилася шукати відьмочку. Знайшла швидко: вона освоювалася в сусідній кімнаті, але здавалася такою сонною і в'ялою, що Лада поспішила залишити її одну — нехай відпочине.
Стіни коридору з сірого агату з чорними і білими розведеннями, з райдужною стрічкою, що звивалася, тягнулася то вверх, то вниз по оригінальному задуму природи. Лада провела по стіні пальчиком: гладка, приємна й прохолодна.
Попереду почувся шум, глухий гуркіт. Боязко заглянула у відчинені двері: хазяїн печери робив магічні паси, внаслідок чого кімната наповнювалася меблями й начинням лабораторії.
— Чому ти не спиш? — лінс витер лоб тильною стороною долоні, обернувся до Лади.
— Не спиться, — знизала плечима, переступаючи поріг. Сгірель з розумінням кивнув, зробив ще один пас, і на підвіконні з'явився горщик з Руз. Лада підбігла до квітки, вона пригорнулася до її руки, обдала ніжним ароматом і прошелестіла стривожено: "Як ви? Як Дейра? Ларден"?
— Все добре, Дейра спить, Ларден живий, — Лада озирнулася на лінса, той злегка всміхнувся: знав про трояндочку. Знав і мовчав. Поглянула на нього пильніше: блідий, з крапельками поту на лобі... А на перенесення предметів в такій кількості потрібні ж чималі сили. У лабораторію методично переміщалися полиці, шафи, сушені трави; з'явилися казанки.
За пів години Лада вже варила зілля для Данза, по ходу придумувала рими для заклинання.
Частину готового зілля налила у флягу, частину додала в цілющу мазь. Трохи хвилювалася, адже досі свої вміння використовувала лише для себе. Ще дуже хотілося відправитися до донків зразу ж, дізнатися, чи не налітали на них кегрети і подивитися, як подіє її зілля.
Сгіреля побачила біля Дейри, що спала. Він так про щось замислився, що навіть не помітив, як Лада увійшла; здавався знову сильним, аура потужною.
"То от де бере сили лінс — поряд з коханою," — подумала, тихенько зачиняючи двері — не час його турбувати. Краще поки і самій відпочити.