Вражаюча виставка

Недільного ранку Олівер послав усіх до біса і вирішив спокійно та з задоволенням провести час разом з Ліліт. Близько до обіднього часу він підходив до метро, а з іншого боку вулиці помітив Ніка. Той рухався у протилежному напрямку і, схоже трішки поспішав. Несподівано увагу Олівера привернуло пухнасте диво, яке бігло попереду Ніка. Він ледь тримав  норовливе цуценятко за повідець. Побачена картина зігріла серце Оліверу. Невимушена посмішка одразу з’явилась на його обличчі. Мале щеня-лабрадор з шоколадним забарвленням показувало свій характер й було дуже нетерплячим. Впало в око, що Ніку складно зладнати з живим цуценятком, що мав грайливу натуру. Але ніщо не робить усмішку більш природною, а стан душі наближеним до ідеального, як споглядання маленьких живих істот з їх витребеньками.

Закохані гуляли вуличками міста, парками, заходили у різні ресторани та кафе, багато сміялися і, здається, вже зовсім перестали звертати увагу на перехожих. Вони почувалися людьми, живими людьми.

Поряд із Тауерським мостом нещодавно відкрили виставку нових біологічних видів і досягнень людини. Їх, мов магнітом, одразу туди потягнуло. Ця спільна зацікавленість не викликала у них здивування, враховуючи їх генетичні корні.

Виставка вражала високою технологічністю, деякі експозиції були надзвичайно природними на вигляд. Відрізнити, що є чим без спеціальних підказок майже не вдавалося. Вони взяли собі робота-ґіда. Кожен новий зал з його численними експозиціями залишав у них все більше яскравих вражень.

В першій залі розташовувалися дві чорні пантери. Доки одна метушилися у своєму вольєрі, граційно і невимушено стрибаючи з місця на місце, інша з по-королівськи зверхнім видом спостерігала за відвідувачами з верхівки чималого каменю. Вольєри були величезні, з природними для життя умовами, деревами, камінням, водними джерелами. Але пантери постійно крутились поряд із відвідувачами.

Екскурсовод звернувся до них:

— Спробуйте відрізнити вони живі чи штучні.

Лише на перший погляд, питання здавалося простим, але насправді відрізнити, хто з них робот-тварина, а хто справжній, було майже неможливо. Олівер вирішив просто вгадати.

— Штучні. — промовив він, обґрунтовуючи свою відповідь тим, що пантери мали аж занадто блискучу шерсть. Ліліт навпаки сказала, що вони живі.

Увімкнувся сканер, і під вигуки здивованої публіки стало очевидним, що серед них є одна жива, а інша — штучна. Сканери просвітили їх повністю і було видно, як в однієї пантери рухається судинами кров і б’ється живе серце, а в іншої, як працюють мініатюрні шестерні, та пробігають усім тілом електричні імпульси.

У наступній залі були представлені мікроскопічні рослини з Марсу. Потім флора і фауна Антарктиди. А завершилась виставка показом нових еволюційних видів — рослин-тварин. Рослин без кореневої системи, які можуть рухатись. Така собі пшениця, яку виганяють в поле, немов отару вівець, а в середині літа не стрижуть, а витрушують зерна. І так рік у рік по кілька врожаїв за сезон.

Окремо розташовувався зал з розробками молодих вчених, але деякі з них були наскільки революційні, що молодята вирішили — на сьогодні досить вражень.

Ввечері Лаура з Ліліт знову щось довго обговорювали на кухні. Нарешті Ліліт повернулася з помітною посмішкою на обличчі. Дівчата порозумілися. — зробив висновок Олівер.

— Отже, Україна? — лише запитав Олівер.

— Так. — відповіла Ліліт.

Молодята поцілувалися та в обіймах одне одного сховалися від усього навколишнього світу.