Ліліт і Єва

Наступний робочий ранок виявився спокійним. Між спогляданням виду з вікна і кавою Олівер обмірковував вчорашню новину і цього дивного хлопця Ніка. Під час обіду Філ остаточно змусив його отямитися. Він надокучливо випитував про його стосунки з Ліліт. Друг зауважив, що Олівер, як не дивно, змінився на краще. Відраза до їхніх стосунків минула, замість неї з’явилася цікавість. Йому хотілося дізнатися у найменших подробицях про їх стосунки. Олівер відбивався від нього, як міг: то жартами, то загальними фразами. А коли це почало дратувати, глянув на Філа і вимовив:

— Нам увесь час брехали…

Філу складно було в таке повірити. Він народився з думкою, що стосунки між людьми — то архаїзм. Але як виявилося — це не так.

І що ти плануєш з усім цим робити? Містер Ньютон чітко дав зрозуміти, що такого не потерпить.

— Він змушений буде змиритися і прийняти це.

— Про що ти? Ти б себе чув! Теж мені Робін Гуд нової сексуальної революції. Усе лише налагодилось. Жінки окремо, чоловіки окремо. Ніяких тобі проблем, суперечок, сварок. Усі щасливі і задоволені життям, а тут ви з Ліліт.

— Хай там що, а ми з Ліліт будемо разом. І сьогодні я запросив її до себе додому.

— Друже, ти геть здурів! А як же твоя Єва?

— До біса Єву! Я кохаю Ліліт. До речі, вона дізналась, що наші пращури з однієї країни. Я багато про неї розповідав — Україна її назва. 

— Ого! Цікаво… То ти не англієць?

— Виходить, що ні, лише британець українського походження.

— Це багато чого пояснює. — задумливо вимовив Філ.

Поступово робочий день добігав кінця, і Олівер готувався летіти до  Ліліт. Саме в цю мить з офісу виходив містер Ньютон.

— Олівере, вітаю тебе! Сподіваюся ти зробив правильні висновки. — з майже батьківською зверхністю промовив той, сідаючи у своє авто.

— Так, містере Ньютон. — лише встиг сказати Олівер.

— Це добре. Всі інколи помиляються, навіть люди.

Щаслива і усміхнена Ліліт вже чекала біля свого шпиталя. Її кар’єра стрімко розвивалася, і нещодавно дівчину підвищили до посади провідного лікаря. Вона надзвичайно пишалася цим. Вони летіли вуличками древнього міста, сповнені передчуттям чогось нового і незвичайного. Ще жодна жива жінка не переступала поріг його дому. Для Ліліт такий досвід також був вперше. Лише перед самими дверима Олівер схаменувся і подумав: «А як сприймуть Ліліт мої домочадці?» Він відчинив двері, і Лакі, мов ошпарений, кинувся до дівчини. Спочатку він тикнув її своїм собачим носом, потім оббіг навколо неї. Коли Ліліт його погладила, він почав бігати, наче стріла, перед ними обома й по черзі стрибав то на одного, то на іншого.

— Привіт, сьогодні у нас гості!

— Вітаю містере-е-е… Браун! — крізь зуби процідила Лаура.

На якусь мить вона зависла. Схоже, якісь її програмки не синхронізувалися, або й взагалі вийшли з ладу. Незручність швидко минула. Лаура, мов дівчисько, підскочила…

— У нас гості. Чому ж ви не попередили, містере Браун? Я б щось смачненьке приготувала.

— Не хвилюйся ми не голодні, щось замовимо.

— Ні, цьому не бувати. Дві жінки у домі і замовляти їжу деінде? Ви відпочивайте, а ми з Ліліт щось приготуємо.

Олівер спантеличено поглянув на Ліліт.

— Усе добре, не хвилюйся. — відповіла та. Займись Лакі. Він, певно, голодний і скучив за тобою. А ми щось вигадаємо.

Олівер поглядом провів жінок, які закрились на кухні і лише брязкіт посуду та відлуння голосів видавали їх присутність. Про що вони спілкувалися та що обговорювали, так і залишилось загадкою. Але, напевно, вони мали про що поговорити.

За стіл Ліліт з Лаурою посідали навпроти Олівера. Їх стільці розташовувалися зовсім поруч. Лакі за звичкою лежав на своєму улюбленому світлому килимку і уважно спостерігав за тим, що відбувалося. Їжі ніхто навіть не торкнувся. Олівер лише встиг зауважити, що по тарілкам була розлита, саме розлита, червона страва з різноманітних овочів і з м’ясом, про яку Олівер нічого раніше не знав. Посередині тарілки, мов айсберг, височіла біла маса, котру жінки називали сметаною. Дівчата загадково і пильно дивились на нього.  

— Це український борщ, — промовила Ліліт, — спробуй.

Олівер обережно зачерпнув ложку і неквапливо проковтнув, мов той перший цілунок. Потім ще одну.

— Спробуйте перемішати зі сметаною, містере Браун.

Олівер спробував. Так борщ смакував набагато ліпше. Ложка за ложкою — і тарілка вмить спорожніла. Олівер попросив добавки. Смак борщу розкрився усіма своїми відтінками. Олівер так активно смакував борщем, що Ліліт щиро засміялася, протираючи його забризкане обличчя серветкою з білосніжної тканини.

— Страва неймовірно смачна. Я б її їв чи не щодня. Щоправда чогось не вистачає — резюмував Олівер.

Дівчата засміялися, тихо переговорюючись про щось і обмінюючись поглядами. Ліліт також скуштувала страву. Вона зауважила, що борщ має трішки настоятися, тоді страва стане ще смачнішою.

Нова людина в будинку, якою була Ліліт, хоч і додала незручностей, але створила водночас якийсь домашній затишок. Через кілька годин Оліверу здались роки, проведені з Лаурою, марнотратними і безповоротно втраченими.